В яру колись гайдамаки табором стояли лагодили самопали ратища строгали синтаксичний розбір

Зимовий ліс схожий на зачаровану країну Снігової королеви. Тут царює тиша. Пухнастий білосніжний килим вистеляє землю. Він також накинутий на гілки дерев, як шуби.

Здається, ніби дерева в зимовому лісі одягли казкове вбрання. Все навколо прикрашене сліпучим снігом, прозорим льодом та сріблястою памороззю. Ліс – неначе скарбниця тендітних зимових коштовностей.

Тільки гілки замерзлих дерев іноді риплять та тріщать від морозу. Та скрипіння снігу під ногами порушує тишу під час прогулянки зимовим лісом. Але взагалі взимку тут важко прходити. Можна провалитися в замет по коліна, а бува, що й по пояс.

Коли йдеш зимовим лісом, здається, що в ньому немає жодної живої душі. Нібито всі птахи, звірі й комахи покинули цю місцевість в пошуках тепла або залягли в сплячку. Навіть ворони подалися до міста, годуватися біля людей. Але цієї ж миті заєць-біляк, невидимий на снігу гає за мандрівниками. Життя в зимовому лісі затихає, але не зупиняється.