Створіть текст, доповнивши кожне речення стилістично забарвленими словами: Над обрієм сходить зоря. 2. Край дороги стояв мовчазною стіною ліс. 3. Літо біжить гаями. 4. Виблискує листя на сонці. 5. Вечір наповнюється сутінковими пахощами. 6. Ніч огортає душу. 7. Тільки спів слов*я не дає забутися. 8. Тиша.

Що таке мова? Це квітучі поля слів, небесні хмари почуттів та емоцій, тихий трепіт серця і незрозумілий поклик душі. Мова єднає і роз΄єднує, розлучає і зводить, насторожує і розслаблює. А слова… Вони ж також допомагають цій майже безсмертній силі управляти людьми. Без слів не було б підлабузників і лицемірів, не могли існувати добро і зло. Світ втратив би барву, став сірим, нецікавим, пустим. Завдяки словам яскравіє не тільки світ, а й людина. Всі емоції й почуття виникають здебільшого від слів. І все частіше слова розкривають сутність людини, роблячи її беззахисною, відкритою всім і всьому: пліткам, чуткам, розмовам злих язиків. Навряд чи хтось може втриматись від того, щоб не перемити кісточки тій чи іншій людині зі знайомими, друзями, товаришами. А слова виростають як квіти на лугу, цвітуть,переливаються палітрою кольорів природи. Коли ж людина говорить, то зриває ці квіти і збирає у букет, даруючи їх тій людині, про яку веде мову. Інколи ці квіти ніжно-рожевих тонів, іноді чорного траурного відтінку, а іноді й дарують зів΄ялі пониклі букети. Певно, ніжні ароматні квіти приносять друзі, чорні – вороги, а зів΄ялі – лицеміри. На жаль, ці букети невидимі, побачити їх майже неможливо. І тільки солодкий нектар зів΄ялих квітів лягає тобі на вуста й затьмарює обережність. І ті ж слова розкривають тебе, забирають щит таємничості і віддають на поталу ворогу. Дивлячись від рани, яку завдає лицемір, людина лікує свій душевний біль. Можуть пройти і роки, й десятиліття, поки та рана затянеться й заживе. Рани заживають завжди. А шрами залишаються назавжди…