У кожному реченні підкреслити головні та другорядні члени речення. Надписати частини мови. Зробіть повний синтаксичний розбір останнього речення. Зразок письмового розбору с. 861. Для всього є свій час, і година своя кожній справі під небом. 2. Ненависть пробуджує сварки, а любов покриває всі провини. 3. Рука трудящих пануватиме, а лінива рука платитиме дань. 4. Залізо гострить залізо, і чоловік обточується в розмові з іншим. 5. Зі свого серця добра людина роздає всім добро, а лиха людина виносить зі свого серця для всіх лихо.6. Ніколи не чини зла і тебе не зачепить зло. 7. Завжди сторонися неправди і вона не торкнеться тебе.​

Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження - духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття - завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб. 
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники. 
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба. 
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб. 
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». 1 дійсно, без хліба не буває смачною иайвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина. 
Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.