Повертався козак з війни, заболіли йому ноги, і сів він під ліщиновий кущ спочити. А ліщина аж до самих очей йому хилиться, зморене личенько провіває. Так вподобала ліщина подорожнього, що, як той піти вже собі хотів, заговорила до нього людським голосом: «Візьми мене із собою: душу розважу і дорогу покажу!..» Стяв козак шабелькою гілочку, а вона — давай до нього співати.Покладе козак гілочку за пазуху — потепліє на серці, візьме у руки — заговорить гілочка й заспіває... Мало стало козакові ліщинової сопілки, схотілося й іншої деревини пізнати... Тому зробив він сопілочку із верби, калини, бузини... Кожна мала свій відмінний звук і своє призначення.Сопілкою калиновою чи яворовою сповіщали про народження дитяти. Сходилися сусіди і грою закликали новонародженому щасливу долю. Дівчачу долю — сопілкою з калини, а хлоп’ячу, звісно, яворовою...А кожен, хто чув голос бузинової сопілки, полишав усяку роботу і поспішав попрощатися з покійником. Грою на бузиновій сопілці не тільки живих на прощання з померлим скликали, а ще злих духів від душі відлякували.Гуртову роботу в селі розпочинали і завершували грою на сопілці, тому що вона прикликала радість і щастя, відлякувала біду й смуток. Було це копання криниці чи ставка, закладання підвалин нової оселі чи ще якась важлива робота, але завдяки сопілці праця мала бути успішною(Напишіть переказ, ) ​