Добрати спільнокориневі іменники з питанням кто? до слів: мурує, читає, тче, бігає, плаває, співає

мурує- мурований;

читає - читач,читачка,читець;

бігає- бігун,побігайло;

плаває - плавець,плавунець,плавчиха;

співає - співак,співанка,співачка,подспівувач

а що за останнє слово,якось не зрозуміло

мурує - мур.

читає - читанка, читач, читання.

бігає - біг.

плаває - плавки.

співає - співи, розпівка.

    метелика пропоную описати у такий спосіб:       метелик – це маленька комаха. вона має великі та пружні крильця, забарвлені у різні кольори. улітку можна зустріти червоних, жовтих, голубих метеликів. найчастіше зустрічаються різнокольорові. метелика мають чорні вуса, багато очей, які йому сприймати навколишній світ. цікавою є історія народження метеликів. спочатку вони народжуються гусеницями. а згодом перетворюються на гарних та граціозних метеликів.         я дуже люблю спостерігати за метеликами. особливо влітку у садочку, коли вони літають одразу по кілька пар. або коли метелик сідає на квіточку, рівненько розправляючи свої чарівні крила. тоді я простягаю свої руки  і   запрошую метелика сісти на мої руки. проте варто це зробити, як метелик вже махає крильцями назустріч небу.    твір про бджіл можна написати так:     більшість людей стверджують, що бджоли – корисні комахи. але чи насправді це так? я вважаю, що мед – головне багатство бджіл. саме завдяки цій цілющій речовині бджілок вважають надзвичайно корисними.       як же бджоли отримують мед? спочатку вони збирають нектар з квіточок. потім видаляють з нього зайву вологу і починають «пережовувати» його. згодом комахи виносять мед у  стільники. це дуже важка праця для таких маленьких комах.       невже бджоли корисні лише завдяки меду? це не так. адже вони мають ще й сою отруту.   вона використовуються у медичних цілях і  є   людям у боротьбі з різними хворобами. окрім цього бджоли  вироблюють   прополіс. це також досить цілющий засіб.         отже, бджоли – дуже корисні комахи. вона здатні трудитися впродовж багатьох днів заради цілющих дарів. а потім діляться цими дарами із людьми.

  сьогодні на вулицях рідних міст ми маємо змогу бачити досить багато жовто-блакитних кольорів, різноманітну національну символіку, чуємо велику кількість патріотичних гасел, на масових заходах скандуємо «героям – слава! », «смерть – ворогам! »,«україна – понад усе! », завзято співаємо гімн неньки україни, приклавши праву долоню до грудей, відчуваємо масове патріотичне завзяття. але це ще не любов, то єтільки пристрасть. пристрасть інколи модна, глянцева, як тренд теперішнього часу,а інколи відчайдушна, невгамовна, справжня. задля ліпшого розуміння проведу паралель між любов’ю до батьківщини та до коханої людини. тож,заради небайдужої вам людини ви поступаєтесь власними , часом, інтересами,та ці поступки не являють собою акт насилля над самим собою, а йдуть від невгамовного бажання не лише сказати більше, а й зробити більше, приділити більше часу, догодити, зробити цю людину щасливішою, зробити час який випроводите разом приємнішим. і це бажання від вас йде як дар, як безкорисливий подарунок від самого серця, і не тому що ви мусите, а тому, що ви не в змозі діяти інакше, тому що цінність власного я зменшується в рази, тоді, як постать коханої людини набуває величезних розмірів і значення. то все разом і є любов’ю. тоді як пристрасть – це лишень відчайдушне прагнення у доступі до тіла. до любові можна прийти через повагу – свідомій та безболісний шлях, - а ще - через пристрасть – несвідомий шлях, який може бути сповнений страждання та болю. все те саме стосується, як на мене, й любові до батьківщини. коли ми почнемо поважати один одного у громадському транспорті, не свій вкрай поганий настрій на іншого українця, чи україночку; коли ми за кермом автівки почнемо поважати всіх інших учасників дорожнього руху, чи то водіїв, чи то пішоходів; коли ми залишимо звичку смітити собі під ноги, чи викидати сміття зі своїх ів; коли ми почнемо виконувати свою роботу на совість, а не за гроші (все одно ми вже працюємо, та отримуємо ці самі гроші); коли спілкуватися українською стане прагненням, а не модою… коли шана й повага (не лише по відношенню до когось, але й до самого себе) стане сутністю кожного українця, то вже ніяка злочинна влада не стане на перешкоді україни до її світлого й заможного майбутнього.  тож, для мене,любов до рідної землі – це не лише пісні, гасла, та патріотичне завзяття, а ще й постійне міркування, перед тим, як вчинити якусь дію, на кшталт: «а чи на користь це для батьківщини? », «чи зробить це мою україну більш квітучою, ще красивішою? »… з любов’ю до країни прийде й повага до її мешканців, прийде єдність - ми всі браття та сестри, - відбудеться єднання, з’явиться одна справа, одна мета і національна ідея. не можна так узяти та придумати національну ідею – вона має народитися у любові.