Публічний виступ на тему "урочистість слова"

  я согласна со словами  "без ядра орех - ничто, также, как и человек без сердца." ведь бессердечный человек - пустышка. он не чувствует радости за других, не сочувствует горю. ему незнакома любовь.       например, вспомним всем известное произведение "евгений онегин". татьяна полюбила онегина, а он ответил ей отказом. ответил резко, и этим разбил сердце бедной девушки. спустя несколько лет он увидел прекрасную богатую  женщину с положением, это была татьяна. и тут он, конечно побежал и признался её в вечной любви. но мы же знаем, что на самом деле не было у него никаких чувств, кроме тщеславия, жажды славы и удовольствий. он был бессердечным человеком и поплатился за это.     или, к примеру, сказку о принцессе и свинопасе. прекрасный принц влюбился в очаровательную принцессу, её красота затмевала солнечный свет, но она оказалась всего-лишь красивой скорлупкой от ореха. девушкой, которой не важна любовь, она была согласна поцеловать свинопаса за музыкальный горшочек, но оттолкнула  принца, приславшего её в подарок соловья, розовый куст и самые светлые чувства. как результат - отец выгнал её из замка, и она уже не принцесса, а нищенка, не умеющая делать ничего полезного. таким образом, мы доказали, что бессердечный человек - пустышка, и ничем хорошим это ему не грозит.

Ми звикли називати себе й суспільство,до якого належимо,українською нацією. а що ж означає таке популярне сьогодні слово "нація”? учені стверджують,що це - певний колектив людей,які мають спільне походження,спільну культуру. однак найголовнішою ознакою,що дає право називатися нацією,є мова – найбільша духовна цінність українського народу.не раз бувало,проходячи повз незначної кількості людей,до нас линуть такі вислови,які просто неприємно слухати. на жаль,сьогодні я все рідше і рідше зустрічаю людей,які володіють і вміють розмовляти рідною мовою.мене,досить часто,цікавлять питання: чи вміємо ми спілкуватися? ,чи ставимо собі за мету досягти успіху в певній справі за доречно сказаного,вміло використаного ввічливого слова? , чи завжди усвідомлюємо силу свого слова? , чи остерігаємось завдати необережним словом душевної рани співрозмовникові? спостереження показують: не всі і не завжди.живучи в постійному дефіциті добра,милосердя ми непомітно для себе спростили,збідніли етикет спілкування,засмітивши його нецензурною лексикою. ця лексика вже так влилася в наше спілкування, що і у світі,напевно,не залишилося жодної людини,яка б нею не користувалася. тема використання нецензурної лексики у мовленні дуже актуальна серед підлітків. між ними побутує така думка,що вживання подібних слів здобути визнання і у своїх однолітків, бо виявляється,що користуватися такими висловами стало модно. та чи приємно нам слухати таку мову,де раз у раз проскакує "гостре слівце”? думаю,що ні. і якщо навіть у підліткових компаніях це,можливо, стати "своїм”, але аж ніяк не стане у пригоді,коли доведеться здобувати потрібну освіту чи зайняти гідне місце в конструкції суспільства. вживання нецензурної лексики може призвести до того,що зможеш втратити найближчих друзів. недарма давньогрецький філософ піфагор говорив: "бесіду варто вести так,щоб співрозмовників з ворогів робити друзями,а не друзів – ворогами”. ми не повинні псувати свою мову нецензурною лексикою,адже це отруює спілкування і сприяє деградації суспільства,що неможливо для держави,яка прагне   самовдосконалення.