Укр.лит- придумать концовку к тексту “неймовiрнi пригоди iвана сили"

відповідь: минуло п'ять років. кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.

    одного разу вирішив іван сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з мілкою податися до чудової столиці. навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. але   тепер іванові це не здалося дивним. проте його увагу метушня на площі. річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. служник порядку продовжував:

- послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. поверни власникові кишеньковий годинник. попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.  

    голос, що звучав, здався іванові дуже знайомим. ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. іван сила люб’язно усміхнувся. запала тиша. люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був міха голий.  

    почалась довга душевна розмова. друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. похвалився, що на новій роботі пристойна платня. у важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. незабаром вони одружаться. здивований іван намагався щось сказати. та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.  

      іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. тільки тепер, мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував піні, пандорському, фандіго й ренаті приєднатися до подорожі. іван був у захваті. а мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…

пояснення:

я дуже люблю малювати. у вільну хвилину сі за улюблену справу.

    нещодавно мама купила мені різнокольорові олівці, фарби та білий папір. спочатку з простим олівцем у руці обмірковую майбутній малюнок. згодом у справу вже підключаються кольорові олівці чи фарби. усім подобаються мої малюнки.

    одного дня тато вирішив зробити настінну виставку моєї творчості. усі підтримали його ідею. вона стала прикладом для моєї подруги. софія теж запропонувала удома наклеїти на стіні свої найкращі малюнки.

    рідні радіють моїм успіхам. на день народження брат подарував мені велику книгу з малювання. вона стала моїм незамінним помічником. вчить малювати тварин, рослини, людей. розповідає багато цікавого про художнє мистецтво, яке так захопило мене

Внаших лісах є багато птахів, які нам боротися із шкідниками. ми створюємо всі умови для їх розвитку. в окремих місцях, де ці пташки перебувають, менше проводимо рубок лісу. отже, і шкідників тут мало. дятли дуже обережні. тільки почують десь шум, зразу притихають. вони швидко стрибають по стовбуру,  наче досвідчений лікар, постукують по корі дзьобом, визначаючи за звуком, де є шкідники. знайшовши потрібне місце, вмощуються на дереві і починають свою "роботу". придивімося до цього дивного птаха.  головною "візитівкою"  його все ж є дзьоб – довгий, сильний, схожий на долото. ним птах взимку лущить шишки ялини та сосни. дзьоб часом слугує йому "музичним інструментом": навесні він вибиває ним на дебелій гілці барабанний дріб.    ну і, звичайно, дзьоб – це інструмент, за якого птах добуває зі стовбурів та з-під кори комах-короїдів, – говорять досвідчені майстри лісу. – птах не  просто знищує, а й дістає їх, звідки жодний інший птах не спроможний це зробити. іноді на одному дереві накопичується по кілька десятків тисяч жуків. тож, якщо вчасно не нагодиться дятел, дерево загине. однак, яким би довгим і сильним не був дзьоб, комах ним не схопиш, навіть діставшись їх кубла. адже деревина на той час уже пронизана вузенькими довжелезними "тунелями", прокладеними точильниками. – тут вже на птахові, – уточнюють  знайомі лісівники, – приходить язик, який довгий  і змащений особливою клейкою речовиною, з гострими твердими зазубринками на кінчику. як тільки дятел проб'є дірку в оселю жука, просуває туди язик, наліплює на нього або наштрикує на зубринку шкідника, висмикує і вмить ковтає. щоб дістатися птаху до жука, доводиться годинами невпинно стукати дзьобом.