Визначте, у яких випадках сполучники сурядності з'єднують однорідні члени речення, а в яких — частини складносурядного 1 . була гроза, по горах в'ється дим і сивим и струмує ручаями . повітря склом виблискує ламким , і тиша ніжно дзвонить над гаями . 2. слова одні нам тішать зір і слух, а інші нас відштовхуют ь раптово . в одних — огон ь і істина жива, а є й мертвотні , крижані слова . 3 . яке ж це слово приязне : карпати! його з дитинства серцем я злюбив . у нім і грому майського розкати , і сив а далечінь гірських шпилів , і співанка русявого дівчати , і голосні трембіти пастухів , і сум утрат , і мідний поклик слави.. 4 . здалеку чути переплеск весла, падуть листки, пожовклі і червоні , і тихо плинуть по холоднім лоні туди, куди і молодіст ь пішла . 5 . прив'яла папороть ще зеленіє . та вже горять, як свічі, дерева , і памороззю криється трава уранці- рано . 6 . темніє обрій. добродушний грім спросоння загримів , — але над нами ще ясно й синьо . 7 . метнулос ь гайвороння кра й дороги — і простяглас ь пустиня навкруги ( 3 тв. м. рильського 8. немов ласкаві вересневі феї спинили час , — і всесвіт не (

Ухмари народилась сніжинка .вона була така ніжна, пухнаста, легка. настав час, коли сніжинка підросла, і вона полетіла на землю. по дорозі вона зустріла метелицю. сніжинка весело закрутилась, мов пушинка, повітря підхопило її.   сніжинка крутилися у повітрі  над землею у веселому таночку і лі   метелиця ніжно підхопила  сніжинку і спустила її до моєї долоні. в морозному повітрі вона виблискувала всіма барвами мов зірка  і чарівно усміхалась.  сніжинка розповіла про те, що вона бачила подорожуючи на хмаринці, про діточок, які гралися в сніжки та каталися на санчатах, про ліси і поля вкриті білим килимом. потроху вона зігрілась у мене в долонці та розтанула.

Доволі часто ми чуємо такі слова: «тоді я був по-справжньому щасливий! » або «я щаслива, бо…» і багато-багато подібних висловів, таких звичних для нашого слуху. а що ж вони насправді означають? чи часто ми почуваємо себе щасливими? що робимо для цього? і що ж таке щастя взагалі? який стан ми звикли називати цим словом? кожен хоче бути щасливим. і кожен по-своєму визначає для себе щастя. мандрівний філософ г. сковорода вбачав його в самопізнанні та самовихованні. підґрунтям щастя, на його думку, є душевність, сердечність, простота, скромність, але не приниженість, і — що дуже важливо -уміння розуміти власні бажання і прагнення посісти гідне місце в житті, адекватне своїм здібностям. проте, на жаль, не кожен здатний зазирнути у власну душу й пізнати своє щастя. «шукаємо щастя по країнах, століттях, а ноно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. нема його ніде від того, що воно скрізь. воно схоже до сонячного сяйва – відхи-ли лише вхід у душу свою», — писав філософ. отже, кожен із нас сам торує шлях до щастя і по-сноєму його розуміє. для одних – це матеріальний добробут. для інших особисте щастя невіддільне від щастя батьківщини. когось робить щасливим влада. а для когось, навпаки, підвищення, керівна посада – це халепа, бо до душі, наприклад, тиха лабораторія, де можна творити. нагато хто знаходить щастя у праці. щасливий художник, що дивиться на щойно створене полотно. щасливий коваль, який милується правильністю ліній свого виробу. щаслива дівчинка-першокласниця, що вперше виконала завдання на «відмінно»… а яким незрівнянним щастям є кохання! воно здатне надихати на подвиги й на творчість. пригадаймо, наприклад, новелу о. гончара «за мить щастя». останні дні другої світової війни, угорщина, раптовий потужний спалах почуттів між радянським солдатом і молодою угорською жінкою. спалах заборонений, бо ж вона заміжня. і трагічний, бо гине її чоловік, якому довелося втрутитися в ситуацію. любов тут самодостатня і самочинна, почуття не прислухаються до голосу розуму, до обставин. за це належить смертна кара, але мить щастя варта того, аби ні за чим не жалкувати. спалах щастя закоханої людини описаний і в оповіданні в. винниченка «момент». чоловік і жінка, які не мали спільного минулого й не матимуть спільного майбутнього, лише на один момент усвідомили, наскільки щасливими вони є, і понесли цей момент у серцях у свої подальші, нарізні, життя. «рішуче, я знав її, – ми десь жили разом. може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром? вона тремтіла листям, коли я співав їй в тихий вечір пісню вітра? хто скаже, що ні? може, ми були парою колосків і близько стояли один коло одного? хто його зна, але я знав її давно-давно… щастя – момент. далі вже буденщина, пошлість» – ось як охарактеризує цей душевний стан письменник. скільки людей – стільки й шляхів до щастя. а про яке щастя мрію я сьогодні? вступити до вищого навчального закладу, вивчитися, займатися улюбленою справою, мати справжнє кохання… також хочу матеріального достатку, а ще мати вірних друзів… хочу, щоб мене поважали… я хочу так багато! і, здається, моє щастя в тому, що я хочу жити й радіти життю. своє міркування мені б хотілося завершити словами і. драча, які якнайповніше відображають суть цього невловимого, не пояснюваного, а проте такого потрібного почуття: * щастя – це те, що було. * щастя – не те, що буде. * неба набрало в груди і гай-гай – одгуло. * щастя – це те, що було. * щастя – воно мана є. * щастя — це те, що минає, * як не минає зло. * хай підминає погода * щастя – жар-птиці перо, * щастя – від бога нагода * творити добро!