Далека і близька історія хелп будь-ласка іть

Людське життя.. неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. люди, їх мільйони.. усі вони зовсім різні й чимось неповторні. вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом. так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у пісні "два кольори" - «червоне - то любов, а чорне - то журба». бо й справді,кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. стежина життя.. це по ній кожен має пройти гідно. але якою вона буде? і хочеться гукнути: «життя! ну зупинись хоч трішки! почекай хоч одну мить! візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть» . важко розмірковувати про людське життя, адже це настільки багатогранне явище, що ніяких слів не вистачить, щоб розкрити його сутність. найвидатніші філософи в усі часи намагалися зробити це, проте, як на мене, найкраще це вдалося митцям, які за мови образів, звуків, фарб наближаються до розгадки великої таємниці життя. життя – найбільша цінність. саме тому настільки вражають випадки, коли людина свідомо приносить життя у дар іншим. так вчиняли герої-бійці підчас великої вітчизняної війни, а до них – герої українського народу, що боролися як могли за свободу та незалежність нашої батьківщини, право свого народу на самобутність, щасливе майбутнє свої дітей. життя видатних особистостей – митців, науковців, громадських діячів, вчителів, лікарів – це постійний, щоденний дар суспільству й людству в цілому. згадаємо марію та п’єра кюрі,вчених, які відкрили радіоактивність радію та полонію, та були першими добровільними жертвами опромінення, бо не відмовилися від експериментів, хоча й усвідомлювали небезпеку для свого здоров’я. часто виходить так, що людина починає розуміти безцінність життя, коли стоїть перед обличчям смерті. а найбільше захоплення викликає мужність людини жити та творити, коли вона невиліковно хвора. прикладом цього може бути життя видатної української поетеси, драматурга, перекладачки лесі українки. жага до життя, сильна воля поетеси виявляється в її автобіографічній поезії «contra spem spero»,де звучать такі рядки: так! я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити! геть, думи сумні! заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного су­спільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. отже, можна зробити висновок, що життя – це дарунок долі,яким людина має мудро та розважливо розпорядитися. незважаючи на те, що інколи настають важкі часи, у житті також повно приємних речей, які ми маємо цінувати. у кожного є вибір, кожен може досягти успіху, треба лише старанно працювати. і можливо, через багато років і наш життєвий шлях ставитимуть у приклад наступним поколінням.

Очь. мамапападома? мама. нет. дочь. жаль… мама. а что?   дочь. как ты думаешь, он не рассердится? мама.  из-за чего? дочь. ну… не хотела говорить, но придётся. я тебе щенка. ты же хотела хаски. давай так: я позвоню в дверь, оставлю щенка и убегу. как будто тебе его подбросили.  мама.  я так не хочу. и вообще, я думала о корги… дочь. правда? а-а… а я уже договорилась о хаски. мама.  мне приятно…  но откуда у тебя столько денег? ты же у папы недавно занимала… дочь. это не дорого. тебе же не важно, какого цвета у хаски глаза, голубые или коричневые?   мама.  да нет, но… дочь. он немножко бракованный… но это ведь стоп…  нашла объявление. продаётся корги за 5 тысяч. мама.  но он же стоит 50! дочь. ну, метис, наверное.  мама.  а ты подумала о главном? как его примет наш кот? дочь. нормально примет. мама. я не уверена… и потом… у меня работа. я сижу за компьютером дни и ночи, как папа карло! дочь. вот. так я и знала. ты всю жизнь будешь искать причины и так и не заведёшь собаку. не нужно было тебе говорить.  щенка, оставила под дверью – и всё. была бы тебе жди.