Відредагуйте! викликаючи таксі економ класу, воно обійдеться вам дешевше, ніж на стоянці.​

Твір на тему «новий рік», «як ми святкуємо новий рік» новий рік – моє найулюбленіше свято. напередодні мене завжди охоплює дивне відчуття, наче має статися щось радісне та чарівне. усюди святкова атмосфера, усі готуються до свята – вибирають красиві ялинки, купують різні фрукти, солодощі, готують подарунки для близьких. змалечку новий рік – це наче казка для мене. ми починаємо готуватися до святкування заздалегідь. прибираємо у домі, наряджаємо ялинку, прикрашаємо кімнати кульками, гі, красивими іграшками, святковими лампочками, свічками. мені дуже подобаються новорічні та різдвяні вінки з вітками хвої, яскравими стрічками та фігурками янголів. раніше я таке бачив лише у зарубіжних фільмах, а зараз ця мода дійшла й до нас. мама завжди готує для святкового столу щось незвичне, небуденне. я намагаюся не проспати момент приходу нового року під бій курантів. після останнього удару на вулиці починається феєрверк, який може тривати годину! кожного року до нас у гості приходять родичі та друзі. ми веселимося, проводимо різні конкурси, танцюємо, співаємо. це завжди дуже цікаво, проте я зазвичай рано засинаю. а вранці одразу біжу до ялинки, щоб подивитися, що мені подарували. особливо гарно, коли в новорічну ніч стоїть морозна сніжна погода. у вікнах усіх будинків мерехтять різнокольорові вогники. усі святкують та розважаються. мабуть, через те, що новий рік – це загальне свято, відзначати його так захопливо!

Війна - найбільше з лих        і виростають покоління,        котрі не чули тишини.        о, найстрашніше з літочислень        війна - війною - до війни!         / л. костенко /  історія людства рясніє війнами. чи був хоч один день, коли ніде на планеті не точилася війна?   війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі. ще за печерних часів люди воювали за їжу, за зручнішу печеру, за жінку. пізніше - за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, перли і золото, за невільників. потім загарбували території заради корисних копалин, світового   різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам'яної сокири до міжконтинентальної ракети) - та лишалася сутність. адже так чи інакше, війна - це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти.  плаче ярославна "в путивлі на валу, на брамі", бо її ладо, князь ігор повів дружину "на землю половецьку за землю руську".  залишається вдовою горпина чурай, напівсиротою - її донька маруся.  багато горя несли війни. і хоч україна загарбницьких воїн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих. згадайте розділ поеми і. драча "ніж у сонці" про божевільну матір, від горя якої навіть врубелів "демон" жахнувся. в хаті у неї сиділи собака, кіт і півень, яким вона підносила чарки, називаючи їх іменами синів.  найбільшим лихом хх століття була для україни, як і для багатьох інших країн світу друга світова війна. активну участь в ній взяли й письменники, воювали вони і словом, і зі зброєю в руках.        це знову напад? з ворогом двобій?         ми чуєм, нене! ми йдемо на бій! -        пише на початку війни п. тичина ("ми йдемо на бій").        ніколи, ніколи не буде вкраїна        рабою німецьких катів, -  присягає м. бажан у вірші "клятва", що став військовим гімном нарівні з російською піснею "священная война".        я ві свою кров, свою силу        і ніжність до краплі,        щоб з ти встала,        тополею в небо зросла, -  обіцяє а. малишко, що називав себе сурмачем.  але хіба вони виступали за війну? християнська мораль закликає прощати, але хіба можна забути трагічні дні і роки голоду і похоронок та страшні криваві вбивства, жорстокість яких межувала з божевіллям?         будь проклят той, хто        зважиться забути,        будь проклят той, хто        скаже нам: "прости! "  - від усього серця проголошує м. бажан над бабини яром у києві ("яр").  для нас це вже історія. але і сьогодні ця війна вривається часом у наше житя їржавими мінами і , що досі не втратили своєї зловісної сили.        про це вірш ліни костенко "пастораль хх століття"        їх рвонуло навідлиг. і бризнуло        кров'ю в багаття.        і несли їх діди, яким        не хотілося         гарні діти були. козацького        доброго крою.        коли зносили їх, навіть        сонце упало ниць.  та не останньою була велика вітчізняна - і сьогодні ще лунають вибухи і постріли. скільки життів покладено в афганістані, скільки скалічено душ! придністров'я, абхазія, югославія, найближче "вчора" і сьогодні.  і думаєш: "господи, чого людям треба? адже світить в небі сонце, росте в полях хліб. люди кохаються, народжують дітей, створюють симфонії і поеми, роблять наукові ві" тільки б служили ці відкриття миру, а не справі знищення!   відкривши фантастичну силу атома, відомий вчений ф. жоліо-кюрі справедливо застерігав: "не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення і сили ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити" (зб. "у світі мудрих думок").  і хочеться звернутися до усіх землян словами відомої пісні:         убийте війну,        прокляніте війну,        люди землі!