Будьласка іть! виписати з «чорної ради»: 1)просте реч. 2)складносурядне 3)складнопідрядне 4)безсполучникове 5)склад.реч. з сурядн. і підрядним зв'язком 6)скл.реч. з сполучн. і безсполуч. зв'язком

Не знаю, подойдут ли эти, но это то, что нашла в интернете.

Подчас не делать ничего и есть высшее проявление насилия.

По моему глубокому убеждению, человек имеет право распоряжаться собой. Человек имеет право жить, как хочет, если его «хочу» не затрагивает окружающих.

Либерализм по-христиански: никто не смеет отнимать у вас вашего права катиться в ад.

Быть свободной — значит жить, повинуясь интуиции, не причинять никому боль и не судить людей за их ошибки.

Единственная свобода, которая может быть у каждого — свобода выбора.

И снизу лед, и сверху. Маюсь между.

Пробить ли верх иль пробуравить низ?

Люди сами вольны выбирать, во что верить, а во что нет.

Человек без свободы выбора — это не человек.

Одиночество преподносит кучу вариантов.

Выбор — это и есть свобода. Свободен тот, кто может выбирать. Тот, кому навязывают выбор, — раб.

Человеку дано стать палачом, так же, как и дано не становиться им. В конечном итоге выбор за нами.

Ты сделаешь нас пленниками собственного разума. Дашь сознание, но отнимешь свободу выбора. Сделаешь нас рабами.

ответ: Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль.

До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.

Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складнопідрядних речень (Як учитель читає, учні слухають). Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, як би, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).

За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфологічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, буцімто). Інтонація речення може рекомпенсувати відсутність сполучника (Якщо підеш направо, загризе тебе вовк: Підеш направо, загризе тебе вовк), явище часте у розмовній та художній мові. У давнішій літературній мові, як і в народній, деякі сполучники виступають синкретично, в різноманітних синтаксичних функціях (наприклад, що в значенні бо, коли тощо).

Сполучники досліджували В. Сімович, Ф. Медведев, М. Вихристюк, А. Кващук, М. Каранська, А. Грищенко, Л. Кадомцева та інші дослідники.

Займе́нник — самостійна частина мови, що вказує на предмети, ознаку предмета, кількість, але не називає їх. Відповідає на питання хто?, що?, чий?, скільки? тощо. В українській мові займенники характеризуються розрядом, а також у певних розрядах родом, числом, відмінком.

Объяснение: