Баркас наближався до берега, але причалити не міг через бурю. «сивовусий грек та молодий наймит-дангалак алі, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягали на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок.» тоді алі скочив у воду і почав на плечах переносити сіль на берег. а коли хвилі ставали все більше, і майже діставали сіль на березі всі присутні татари перенести її в безпечне місце. потім витягли баркас на берег і привязали до палі, але чергова сильна хвиля підхопила човен і кинула на палю. грек підбіг до човна і ахнув: у човні була діра. грек був сумний, і лише ввечері разом з алі пришов до кавярні. грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував. на другий день, щоб не гаяти часу, він наказав алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги: берегова стежка була затоплена, і з боку моря село було одрізане од світу. кавярня єднала жителів села, які ворогували довгий час. «причина ворожнечі таїлась у невеличкому джерелі, що било з-під скелі і стікало течійкою якраз посередині села, поміж татарськими . тільки ця вода давала життя всьому, що росло на камені, і коли одна половина села спускала її на свої городчики, у другої боліло серце дивитись, як сонце і камінь в’ялить їм цибулю.» мемету не було діла до цієї ворожнечі, так як города в нього не було, він був комерсантом, був людиною ненависною і жорстокою. у мемета була дружина фатма, яку алі бачив декілька разів на даху кавярні, і закохавшись постійно шукав її поглядом. «вона спинила очі на алі, відтак спустила навіки і пройшла далі тихо і спокійно, як єгипетська жриця» «алі здалося, що ті очі пірнули в його серце і він поніс їх із собою.»