Твір мініатюра на тему "візит до художнього музею"

минулого тижня я вперше відвідав художній музей. мені там дуже картини видатних свiтових художників та художниць. там я побачив і зрозумів картини, зрозумів те що хотіли передати нам художники малюючи їх. мене дуже надихнула вся краса побаченого моїми очима. я впевнений, що це була найкраща подорож до музею у місті харковi. ще я відвідав багато музеiв і у дуже гарному і старовинному   місті киiв, і в музеї лесі українки у місті новоград-волинський. всі три музея мені дуже . найбільше мене вразило те, як автори всіх картин, всіх витворів хотіли дати нам маленьку спогадку,   про життя людей у давніх часах і надихнути нас на зберігання природи і краси нашого гарного українського життя!

      повість “гуси лебеді летять” є прикладом поетичної розповіді письменника михайла   стельмаха про своє дитинство. саме гуси на початку і наприкінці твору символізують плин книги життя, де найяскравішою сторінкою для кожного є його дитинство.       бачимо, що михайлик був жвавий і веселий хлопець, схильний як   до глибоких роздумів, так і до смішних витівок. злиденне життя зробило його співчутливим до бідних. тут мимоволі згадується гарбузове насіння, яке передавали дитячі рученята голодним подорожнім.   хлопець вирізнявся серед інших допитливістю. дідусь часто   розмовляв з малим, а онук любив слухати казки, які зачаровували своєю казковістю і торжеством добра. розповідав про велич природи, про необхідність дбайливого ставлення до неї. тому михайлик зростав спостережливим, захоплювався красою рідного краю, мріяв побільше дізнатися про рослини і тварини. розумів, що в цьому йому звичайно також книжки. мова хлопця була наповнена дотепними висловами, фразеологічними зворотами , які є перлинами народної мудрості.        не дивлячись на те, що михайло стельмах походив з небагатої   сім’ї,   але дитинство його,   любов’ю та турботою, можна назвати щасливим. 

шли два мальчика в магазин за хлебом, они были друзья. только один был уверенный, трудолюбивый, а второй был как ошпаренный.

- ", димка! тоже за хлебом? " - сказал витя

-"да, скучно вообще! зачем за этим хлебом идти? " - сказал дима как громом прибитый. - "ты такой уверенный. тебе что не лень в магазин идти? "

- "да, нет. я вроде в себе уверен." - уверенно сказал дима

- "о, витька! а купи хлеб за меня! " - как водой облитый сказал дима

- "давай" - согласился витя - "всё, пока"

- "пока, витёк! " - счастливый сказал дима

(надеюсь правильно. правильно или нет? )