старий каштан ріс коло не менш старого будинку. власне, все на тій вуличці було підстаркувате: дерева паркан, будинки, лі тільки квітки на клумбочці змінювались що весни. а інше було незмінним, плавн ота спокійно текло життя. старий каштан був креслатим, поважним деревом, його гілля затуляло навіть деякі вікна і вкривало тінню ледь не пів вулиці.
та от одного дня щось гупнуло біля коріння каштана. і уже через хвильку чийсь тоненький голосок спитав: "а ти хто? ".
- я - каштан -хитнуло гілкою дерево, намагаючись розгледіти співрозмовника.
- о! і я, певно, каштан. точніше буду.
- та ні, каштан нарешті побачив насінину- замалий ти для каштана. чи не забився, поки падав?
- ні, ні! як на мене, краще падати, ніж бути з"їденим птахом.
- ха ха! як не забився - то маєш шкаралупу, а коли ще й птах тебе ніс, то ти, певно горіх!
- горіх? о! а це добре?
- ну, непогано. тобі додому певно іди собі.
- о! а можна, я тут ростиму? будь ласка! мені так далеко.
старий каштан роззирнувся навкруги: все на тій вуличці було підстаркувате: дерева паркан, будинки, лі і всебуло незмінним, плавно та спокійно текло
- рости, малечо,- ласкаво прошелестів каштан.
тільки однолітні дурненькі квіти-хохотушки тихенько шептались між собою.
Мені подобається відпочивати влітку на морі. люблю лежати на його міцних хвилях. солона вода гарно тримає мене. також велика радість плисти наперекір хвилям. це змушує бути сміливим та завзятим. на морі багато відпочиваючих. з'являються нові цікаві знайомі. також на березі можна побудувати піщаний замок. заритися в сипучий морський пісок. морський пейзаж зачаровує. у негоду цікаво спостерігати за чайками чи медузами. цілюще морське повітря та вода гарно оздоровлюють. а відпочинок на морі завжди сповнений незабутніми враженнями.
старий каштан ріс коло не менш старого будинку. власне, все на тій вуличці було підстаркувате: дерева паркан, будинки, лі тільки квітки на клумбочці змінювались що весни. а інше було незмінним, плавн ота спокійно текло життя. старий каштан був креслатим, поважним деревом, його гілля затуляло навіть деякі вікна і вкривало тінню ледь не пів вулиці.
та от одного дня щось гупнуло біля коріння каштана. і уже через хвильку чийсь тоненький голосок спитав: "а ти хто? ".
- я - каштан -хитнуло гілкою дерево, намагаючись розгледіти співрозмовника.
- о! і я, певно, каштан. точніше буду.
- та ні, каштан нарешті побачив насінину- замалий ти для каштана. чи не забився, поки падав?
- ні, ні! як на мене, краще падати, ніж бути з"їденим птахом.
- ха ха! як не забився - то маєш шкаралупу, а коли ще й птах тебе ніс, то ти, певно горіх!
- горіх? о! а це добре?
- ну, непогано. тобі додому певно іди собі.
- о! а можна, я тут ростиму? будь ласка! мені так далеко.
старий каштан роззирнувся навкруги: все на тій вуличці було підстаркувате: дерева паркан, будинки, лі і всебуло незмінним, плавно та спокійно текло
- рости, малечо,- ласкаво прошелестів каштан.
тільки однолітні дурненькі квіти-хохотушки тихенько шептались між собою.