Чи можно когось або щось любити до безтями

до    без тями можна любити маму, за те, що вона дала тобу життя. за11 турботу 1 ласку.

добезтя ми можна любити улюбленця-кота, або собаку.

          до безтямиможна любити грати в компьютер.

            до безстями можна любити природу 1. д.

милосердя є однією з позитивних якостей характеру людини. воно проявляється у співчутті, доброті до інших.

здавна на землі люди цінували праведне життя — чесне, щире, відкрите; утримувалися від поганих звичок, лихих намірів. вони знали, що зло довго не забувається, повертається і породжує нове зло. доброта і милосердя, щиросердечність, розрада в горі та біді — це завжди було притаманне нашому народу. але що потрібно зробити для того, щоб всенародне милосердя зберегти назавжди?

мені здається, що сьогодні потрібно якнайменше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки, і вчити цьому майбутнє покоління. інколи в нас закрадається думка: де ж той шлях до правди та доброти, яким нам треба йти? а ця стежина проходить через душу кожного з нас. ми повинні у своїй душі закладати добро і любов, чуйність і правдивість, вимітаючи з неї зло та брехню.

з перших років дитинства батьки стараються показати дітям дорогу до милосердя і доброти. на мою думку, милосердя, чуйність — набуті почуття. дітей потрібно вчити творити добро. часто ми буваємо свідками того, як у хорошій сім’ї, де батьки душі не чають у дітях, виконують їхні забаганки, виростають байдужі, безсердечні діти. адже вони не навчені добрих вчинків. якби кожна людина зробила на одну погану справу менше, а добру — більше, наскільки світлішим стало би наше життя!

скільки в нас проживає одиноких стареньких людей! така вже їхня доля — залишитися у чотирьох стінах самими зі своїми проблемами, хворобами. старість не відворотна — перед нею ніхто не може закрити двері. та знали б ми, як одинокі чекають і надіються, щоб хто-небудь завітав до них. а ми часто не помічаємо їх — згорблених, зморщених, спрацьованих, часто не розуміємо і не хочемо їх зрозуміти. не потрібно нам мати гордощів у своєму серці, а необхідно старших шанувати. гірко нарікають на свою долю старенькі, що мають дітей, котрі відцуралися від них. будьмо хорошими, не допустімо, щоб старість батька й матері була засмічена нашими поганими вчинками. стараймося віддячити їм. а скільки діток-сиріт позбавлені материнської любові і ласки! не зневажаймо їх! давайте їм, підтримаємо, захистимо. не проминайте бездомну кішку або собачку, погляньте в їхні . дайте їм притулок.

коли мені в житті доводиться зустрічатися із грубістю, байдужістю, підлістю, то спадає на думку: а хто в цієї людини мати, хто був її вихователькою. очевидно, ця людина не бачила любові, доброти, не відчувала турботи.

отже, людина — це не тільки розум, а й доброта, милосердя, любов, добрі почуття. людина повинна бути милосердною до тих, хто її оточує. а милосердя — це щастя для всіх нас. коли будемо робити комусь приємно, то і нам буде добре.

главное выбери сам.

земля наших предків напрочуд багата. це й прекрасна природа, й плодючі чорноземи, зрештою, ще й творчий потенціал нашого народу. недарма ми, нащадки тисячоліття історії україни, отримали у спадок стільки природних та рукотворних скарбів від пращурів. один з них – це собор софія київська, що розташований у центрі нашої столиці.

софія київська або софійський собор – це одна з найдавніших пам'яток української архітектури та монументального живопису хі-хvііі століть. народилася вона ще за часів існування київської русі, але століть зазнавала змін: як оновлень, так і руйнації. собор як головний храм держави був свого часу духовним та політичним центром. у його стінах відбувалися найвизначніші урочистості: сходження на великокняжий престол, прийняття послів. тут затверджували навіть політичні угоди. у соборі велося літописання, були створені перші відомі на русі бібліотека та школа.

зовні проста, а в середині розкішна споруда уособлює ідеал людини, як його бачили архітектори тих часів. без зайвих оздоб та кричущих прикрас, адже людина за християнським віруванням має піклуватися передусім про внутрішню красу. білі стіни собору приховують неймовірної складності та виняткової краси фрески й мозаїки.

фрески зображують різноманітні біблійні сюжети, а мозаїки – найбільш шанованих постатей християнства. особливо вражає шестиметрова мозаїка із зображенням богоматері. її постать міниться тисячами відтінків численних шматочків смальти, старанно дібраних працьовитою рукою майстра. також у техніці мозаїки виконані зображення христа та марка євангеліста, воїна княжої доби, який захищав віру й державу від загарбників.

довгою і складною є історія софії київської, так само, як і історія нашої країни. і коли золота поверхня бань сліпуче виблискує у променях вечірнього сонця, а небесна блакить міниться у рожевому серпанкові, усвідомлюєш, який скарб перед тобою, і як важливо зберегти його для наступних поколінь.