Як ви розумієте слова з «лісової пісні»: «своїм життям до себе дорівнятись»? (аргументуючи твором, 50-100 слів)

мавка кохала лукаша за те щось глибинне, чого навіть він сам в собі не розумів. очима справжнього кохання вона бачила його справжню сутність, те, на що він був би здатен, якби життєві умові були для нього більш сприятливі ("бач, я за те тебе люблю найбільше, чого ти сам в собі не розумієш")

потенціал, інакше кажучи.

тому  отим "своїм життям до себе дорівнятись" вона хотіла передати своє сприйняття лукаша як особистостості, в природі, характері, можливостях якої закладено набагато більше, ніж середовище надає йому можливість проявити.  та хлопець, на жаль, не зміг реалізувати свій потенціал

Помешкання добрих і щиросердних людей завжди видно здалеку. там буяють зеленим листям і яскравим квітом рослини. вони можуть радувати наш зір у невеликому палісаднику, в прилаштованому на і ящику чи просто на підвіконні. малесенькі незабудки і витончені троянди однаково привабливі. щедро нам дарують свій аромат біленькі скромні квіти жасмину і розкішні півонії. кожна квітка - це окраса нашого життя. той, хто любить квіти, піклується про них, знає, що у рослин також є душа. вони дуже чутливі і вміють віддано любити людину, яка не шкодує праці і часу, щоб за ними доглядати. квіти дарують нам не тільки свою красу. вони - частинка всієї живої зеленої природи, завдяки якій ми маємо змогу дихати чистим повітрям. адже рослинність, яка прикрашає нашу землю, часто називають легенями планети.а ще у квітів є особливе багатство - цілющі лікарські властивості.

Вечері я гуляла з друзями в парку і побачила на лаві забуту книгу. мені стало цікаво і   я розгорнула її. книжка була у стилі фентезі і це мені , якийсь у цьому був таємний зміст. я забрали книжку додому і з захопленням прочитала за декілька днів, книжка виявилась дуже цікавою. потім, я щовечора приходила до парку і сідала на ту саму лаву, в очікуванні зустріти господаря книжки. одного вечора мені пощастило, я дізналась де живе дівчинка, яка згубила книжку. це був невеликий будинок, поблизу парку. я поклала книжку у поштову скриньку і пішла. через декілька днів доля звела мене з цією дівчинкою ще раз. ми зустрілися біля магазину і познайомились.   її звали світлана. хоч досі ніхто не знає про мою добру справу, та ми з світланою   багато розмовляли і знайшли чимало спільного в нашому світогляді і інтересах. тепер ми справжні друзі. ось така в мене була історія і я завдячую їй маленькій книжці, що я вирішила повернути.