Придумайте заголовок та допишіть твір іноді вона не жувала, а лежала, підібгавши ноги, і, вгледівши кривдників, одверталася чи навіть заплющувала очі й удавала, що спить. тоді навіть найвправнішим передражнювачам не вдавалося витягнути з неї ні звуку. хлопці, розсердившися на таку неувагу, кричали: «манька! манька! » — і показували язики. почувши своє ім'я, тварина трохи здригалась і швидко обдивлялася весь гурт, а далі знов заплющувала очі й усі подальші спроби викликати її зацікавленість зневажала. увечері, у постелі, я уявляв козу саму обіч дороги в місячному сяйві і в цілковитій тиші. я розумів, що в неї десь має бути хазяїн, який забирає її на ніч додому, — та все одно серце мені щеміло. і ось одного такого вечора я вирішив визволити козу з рабства. коли до мене зайшли друзі, щоб разом іти на річку, план визволення кози був уже готовий. пройшовши з усіма півдороги, я сказав, що забув удома надувний рятівний круг, без якого мені купатися не дозволялося. при свідках я одв'язувати козу не хотів, боячись, що цей мій душевний порух викличе кепкування товаришів. я побіг додому, вхопив свій рятівний круг і пішов назад, наперед тішачись і вимальовуючи в уяві вдячні погляди приреченої на постійне кружляння навколо свого кілочка безсловесної тварини. вона і уявити не могла, яка приємна несподіванка на неї чекає. коза не змінила своєї набутої життєвим досвідом поведінки і тоді, коли я підійшов . тепер я розумію: вона була набагато хитріша за мене й не така вже зобиджена долею, як уявлялося мені — довірливому й наївному. підтримуючи однією рукою круг, щоб він не зсунувся, я другою спробував розв'язати вузол на кілку — до кози наближатись я побоювався. потім здогадався, що вирвати його із землі буде значно простіше. козу зацікавили мої дії, і вона спідлоба позирала на мене

вирвати кілок із землі мені вдлось з легкістю. коза спочатку розгубливо зробила декілька кроків у бік і зрозуміла, що її більше нічого не тримає. вона задоволено похитала головою і швидко попрямувала до невеликого садка. садок той давно ніким не доглядався і огорожа була майже зруйнована. манька швидко зникла за розлогими кущами ясенка і калини. я з великою душевною втіхою попрямував до товаришів і через декілька хвилин мої думки вже були зайняті іншими речами. але коли я повернувся ввечері додому, мене чекала неприемність. на порозі стояла розлючена мати разом із сусідкою. вона сварила мене за те що я відв"язав козу. виявилось, що сусідка знайшла її у своєму городі, коли та зі спокійною совістю їла капусту. мені стало соромно за свій вчинок. я ж хотів щоб було краще, а виявилось, як наступного ранку я знову побачивв прив"язану сумну маньку.

скликання — перший у Росії вибраний населенням представницький законно обраний орган. Став результатом спроби перетворити Росію із самодержавної в парламентську монархію, викликаної прагненням стабілізувати політичну обстановку в умовах численних заворушень і революційних виступів. Дума I скликання провела одну сесію і проіснувала 72 дні, з 27 квітня (10 травня) 9 (22) липня 1906 року, після чого була розпущена імператором.

Повноваження Редагувати

Початок визначенням повноважень Державної думи та її місця в системі органів влади було покладено Маніфестом Імператора Миколи II, розробленим в основному міністром внутрішніх справ А. Р. Булигіним, Державній думі відводилася роль не законодавчого, а закононарадчої установи з дуже обмеженими правами, обирається обмеженими категоріями осіб: великими власниками нерухомого майна, великими платниками промислового і квартирного податку і, на особливих підставах, селянами (так звана «Булыгинская дума»). Однак, невдоволення даними пропозиціями вилилося в численні акції протесту, страйки і страйки по всій країні, наслідком чого стало вироблення нових принципів формування та роботи Державної думи[1].

Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями в художньому стилі бабусині пиріжки. уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. ох, ці пиріжки! вони такі смачнючі! ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.мені приємно спостерігати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з’явитися бульбашки, вона готує «поле діяльності». усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з’являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. а ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: «от славний козачок! а ходи-но до свого війська! » — і саджає його в рядочок до інших на лист. коли стрункі ряди пиріжків-козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. до того ж робить це великою гусячою пір’їною.для мене це якесь чародійство: і пір’їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. може, тому й пиріжки такі смачні-пресмачні.