Напишіть твір-мініатюру в художньому стилі на тему "весняна злива", використавши безсполучникові складні речення з однорідними і неоднорідними частинами.

все почалося з того ,що почали насувати хмари.тихо в лісі , гай темніє, з поля вітер віє.

все видно було здалеку.у небі мерехтіли страшні блискавки.стало так страшно- я побігла до дерева. починав накрапати дощ. вітер здіймав листя з дерев. і ось, нарешті пішов сильний дощ, справжній, весняний.

справді, людиною на землі створено багато величного і дивного: пам’ятники архітектури, знамениті полотна художників, єгипетські піраміди, заводи, а також досконалі в технічному прогресі морські кораблі та повітряні лайнери. а скільки написано лише нашими співвітчизниками літописів і книг! щороку засіваються безмежні простори україни – хлібне поле нашого народу. збудувати дім чи хату, викувати шаблю і плуга, змайструвати колиску і вишити рушник. усе це праця щоденна, кропітка – нею живе людство на землі. пісню створити – також потрібно затратити працю – працю духовну.

великий трудівник у сфері людського духу геніальний іван франко дав чудове визначення тим силам, які підтримують людину та й ціле людство на світових дорогах:

пісня і праця – великі дві сили!

їм я до скону бажаю служить;

череп розбитий – як ляжу – в могилі,

ними лиш зможу й для правнуків жить.

заповіт працелюбства поетові залишила його мати-селянка:

синку, кріпися! – мені ти твердила –

адже ж не паном родився ти, чей!

праця, що в гріб мене вчасно вложила,

та лиш тебе доведе до людей!

і поет усім своїм життям стверджує слушність цих слів, дякує своїй матері за добру раду, признається, що він «її правди не раз дослідив». «праця дала до життя мені принаду» – свідчить він. разом з тим у цій поезії говориться про радість праці вільної, творчої і про тяжкий гніт під’яремної, яка передчасно зводить людину у могилу. тут слушно згадати тараса шевченка: «там матір добрую мою, ще молодою у могилу нужда та праця положили…». цю саму думку висловлював і василь симоненко у вірші «дума про щастя» – від тяжкої колгоспної праці у доярки «руки й ноги ночами гудуть».

Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – більше 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний  камінь  (постамент спроектовано  київським   архітектором   В.Ніколаєвим).

        Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади.

        Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля.

        Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу.

        Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.Объяснение: