Невеликий твір про улюблену тваринку

я дуже люблю свою собачку. її звуть зірочка, це дівчинка. вона невеличкого розміру, в неї коротка руда шерсть, маленькі чорні очі та довгі вушка. це наша захисниця. перш за все вона захищає нашого котика. зірочка завжди повідомяє про те, коли хтось прийшов, та ретельно розглядає відвідувачів. декілька років тому вона затримала грабіжників, які намагалися пограбувати наш будинок. зірочка дуже сильна та смілива, хоч і дуже маленького розміру. ця собачка живе в нас більше десяти років, ми всі її дуже любимо і вона стала невід"ємною частинкою нашої сім"ї.

як би я бу президентом краини я зробивби покращене навчання . видав багато цикавои и пидручникив для школярив. для того щоб дитям було цикавише навчатися . скоротивби тривалисть урокив на 10 хвилин для меншого навантаження на дитей                                                                                                                                                                                                                                  11 за ето поставили

хтось скаже : «ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї україни в цілому». а я нікому і не освідчуюся. скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». і взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «хладопром», радіємо перемогам братів кличків, дивимося «роксолану» і «залу чекання». я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. я просто люблю україну. можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. і, можливо, мені сподобається інша країна. але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «кайдашева сім'я» нечуя-левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «батьківщина». хоча й далеко від україни можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том нечуя-левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самі стоп, а як же хрещатик? а як же архітектурний заповідник у львові? а як же сіверський донець? а карпати? де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.я дуже хочу побачити італію і францію. хочу з'їздити до австралії і америки. мрію відвідати бразилію, канаду і нову зеландію. із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї україни. тут мене чекають. тут усе моє життя. іншої батьківщини мені не треба.