Написать заметку в газету штоб там бил розказ действея и оценка

грамотно научись писать

Орел прилітав із самого досвітку і розпочинав свою пекельну роботу. прометей не відчувавненависті до орла бо знав, що той приречений, як і він сам. але почував нестерпний біль, і муку, і страх смерті. Щоразу страх подвоювався, а потім повільне воскресіння, не легше від помирання.
Всі його муки майже щодня бічила єдина жива душа - Геракл. Він чув той перший удар дзьобом по прометевих грудях і болісний крик та стогін і жаль серця героя.
Одного разу Геракл схопив велетенський уламок камня жбурнув у орла. Уламок розтрущив орла об скелю. В кілька кроків Геракл видряпався на гору, легко повирива зі скелі , поскручував з Прометеєвих рук та ніг ланцюги і опустив його на землю.

Прометей ішов цілий день. А коли настала ніч - підійшов до якогось села.прометей стомився, йому було холодно, руки його тремтіли. Навпроти дверей в хижі посеред двору горіло багаття довкола якого сиділи люди, смакували їжу, весело гомоніли. Прометей невмовно зрадів - це ж його вогонь. Він, богоборець подарував вогонь людям - вони стали щасливі та освідченні. Прометей хотів присісти біля багаття, та в той момент літні сивобородий чоловік, який важкою палицею ворушив вогонь прогнав титана. Так він ходив до пізньої ночі від одного подвір"я до іншого і його звідусіль проганяли. І тоді він сховався неподалік від одного багаття, і коли люди поснули тихенько підкрався, вихопив головешку и подався геть. Ішов і ішов, підімався кудись в гору і врешті опинився перед великою печерою, де і розпалив багаття.біля нього бла-бла і вже не чули, як опівночі в горі здійнявся страшний гуркіт - такої грози тут ще не було от сотворіння світу. Вода залила геть усі багаття в селищі. Вогонь не погас тільки в пещері. Люди ж які жили с селищі прокинулися, жахнулися і в розпачі звели до неба руки та очі. І раптом побачили велетенське багаття на горі. Вони попідхоплювалися, підійшли до найвищого крутосхилу, але прометей не дав їм жодної жарини. Вони хотіли добути вогонь силою, але прометей бла-бла, він був дужий і гнівний. тоді вони приползли на колінах і почали жалібно скиглити, випрхуючи вогонь. з рештою прометей погодився дати їм вогонь, але зажадав, щоб люди збудували йому на горі палац.а також відбували інши його подібні бла-бла.
Він дав їм вогонь і показав, як будувати хати, а в них класти печі, як кувати на вогні метал і випалювати із глини посуд. люди вславляли прометея. складали пісні на його честь. виліпили з глини його постать та поставили її в селищі серед майдану і молилися на неї. з годом гляняну статую прометея люди замінили на камянну і викарбували на постаменті великоми літерами: нашому дорогому тирану - прометею

Видатний просвітитель і письменник вісімнадцятого століття, визначний філософ григорій савич сковорода в українській літературі займає особливе місце. великий влив на формування таланту і поглядів цього мислителя мало життя суспільства тогочасної україни. це життя згуртувало дух письменника і зробило з нього непримиренного борця проти соціальної несправедливості, утвердило г. сковороду як гуманіста та демократа. г. с. сковорода – великий митець. його безсмертя і велич полягає у тому, що в час найжорстокіших утисків українського народу царизмом він став на захист прав звичайних людей. вже тоді письменник і філософ сковорода мріяв про справедливе суспільство, у якому кожен українець буде жити добре і щасливо. уся творчість цього видатного українця сповнена філософських роздумів про єдність природи і людини, про людське життя і щастя. особливе місце в цій творчості займає ідея «сродної праці». дуже шанобливо письменник ставиться до розуму і чистої совісті. найчастіше у творах г. с. сковороди світ людських турбот контрастує із зображеннями чарівної української природи, йде одвічна боротьба життя і смерті, добра і зла. свої філософські погляди г. с. сковорода найбільш яскраво висловлює в байках, адже саме вони є одним з найкращих засобів пізнання людських відносин, людських характерів. у своїх байках письменник засуджує панівні верстви тогочасного суспільства з їх беззаконням, нахабством і пихатістю. більшу частину усіх байок г. с. сковороди твори, провідною думкою яких є думка про необхідність жити «за природою», думка про необхідність працювати за здібностями, за покликанням, за нахилами. автор вважав, що тільки таке життя і така праця приносять користь суспільству і щастя людині. найбільш яскраво ця думка звучить у байці «бджола і шершень», в якій розкривається радість труда, адже справжнім джерелом щастя г. с. сковорода вважав саме працю. я повністю згоден з автором. на мій погляд, нещасна людина та, яка або зовсім не працює, або займається не своєю справою. письменник вважав, що щастя своє не треба шукати за морем. шукати його треба в самому собі. у байці «зозуля і дрозд» г. с. сковорода стверджує: «щасливий той, хто поєднав природжену свою роботу із загальною. вона є справжнє життя». та щастя людини полягає не тільки в улюбленій праці, а ще й у безкорисливій, щирій, справжній дружбі. «щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся». негативно ставиться письменник і до невпинного прагнення людей до багатства. у своїх творах він викриває тогочасне суспільство, в якому панує лицемірство, цінується лише багатство, а бідні та чесні люди зневажаються. є у г. сковороди філософська пісня «щастя, де ти живеш? », в якій він досліджує найважливіші на його погляд аспекти щастя, розглядає згубний вплив на людину багатства, розмірковує над втратою внутрішньої свободи, цінністю людського життя, працьовитістю і мудрістю звичайних людей. з цієї пісні стає зрозумілим, що г. с. сковорода щиро вірив у краще  майбутнєукраїнського народу і його щасливе життя. на могильному камені г. с. сковороди розміщено напис: «світ ловив мене, але не спіймав». ці слова письменника і філософа ще раз підкреслюють мудрість його вчення. незважаючи ні на що, він до кінця життя зберіг усе, що поважав: чистоту совісті, ясність розуму і відданість улюбленій справі – будити людські серця незвичайним поетичним словом. я вважаю, що якщо кожен з нас буде чесною людиною, буде жити по совісті і мати улюблену роботу, як того хотів видатний український письменник і філософ григорій савич сковорода, світ обов’язково зміниться на краще.