Чи любиш читати книжки? чому? напиши про це текст-міркування(5-7речень)

читання в наш час не дуже популярне. я вважаю, що це не правильно і засуджую людей які не намагаються навіть відкрити для себе цей літературний скарбник. кожна книжка вдосконалює людини.   читаючи в першу чергу ми розвиваємо свою уяву і розширюємо свій світогляд. книжки більш широке уявення про світ, ніж телебачення або інтернет. кожна книжка - це справжня скарбничка порад, тому що на прикладі героїв твору ми вчимося не допускати багатьох помилок у повсякденному житті.

отже, кожен хто читає, вже в певній мірі, людина розуміюча цей багатогранний світ.

 

казка,вірш,оповідання все це знайомо нам з дитинства.кожна дитина виростає на казки.а що таке казка? казка-це маденька душа книги.з колиски матуся читає на.а чи любиш читати ти? запитаєте ви мене.я люблю з книг можна   довідатись багато цікавого.але навіщо книги якщо є інтернет.на мою думку,книга-це скарб який живе в ві

Для кожного з нас школа - це другий дім.школа дає нам опору, дарує тепло і радість. щоранку ми поспішаємо в свій світлий клас, де теплою посмішкою зустрічає нас вчителька.школа - це головна ступінь в нашому житті. вона формує характер, вчить нас правильно ставитись до навколишнього світу. у школі ми знаходимо перших справжніх друзівшкола - це те місце, де ми переживаємо перші радощі перемог і намагаємося приховувати гіркі сльози поразок. школа вчить нас долати труднощі та не зупинятися на досягнутому.моя улюблена школая вчуся в найкращій школі на світі! це мій другий дім.кожен день я з гарним настроєм вирушаю отримувати знання і з радістю відкриваю двері в школу, адже тут чекають мене надійні друзі, веселі, розумні і добрі хлопці. я твердо знаю, що вони ніколи не зрадять, і підтримають у важку хвилину, тому що школа дає нам не тільки знання, але й навчає нас стати справжніми людьми.тільки в нашій школі працюють добрі й чуйні вчителі, які і словом, і ділом. наші вчителі люблять нас, піклуються про нас, як про власних дітей.

Яне впевнена, що хтось це пам`ятає, але це було.  колись, народився зайчик. він був не єдиним, в своїй сем`ї. його полюбляли, й шанували. ніхто не міг його образити, тому що в нього був братець, який кожен раз захищав малого від других звірів.  але колись, зайчик на всіх образився, й втік з дому.  біг зайчику, біг, та й зустрів вовка. він був не огидний, сірий, з м`яким хвостиком. цей вовк не їв зайчиков, він був добрий.  але зайчик так налякався, що побіг закривши очі.  та с переляку "бумц! " - хто це? - запитав зайчик. - а ти хто? - хтось спитав теж саме.  - я зайчик, а ти? - відповів зляканим голосочком зайчик. - мене звати ася, я білочка. - відповіла ася. - а мене звати ігор, але мене ніхто ніколи не питав, як мене звуть. - без затримки пролунала відповідь.  - тоді ж, ми можемо бути друзями, так? - радісний голосочок з нетерпіння заспівував.  - егеж, можемо. - з непохітнисттю відвовів новий друг.    - я дуже рада новим знайомим, пішли до мене додому, я тебе на екскурсію запрошую. - нетерпно лунали слова. й пошли вони, на екскурсію. обійшли весь лісочок, й ще більш познайомились.  - відтепер ми друзі. - заспівала ася. - да, ти мій друг. таких друзів в мене ще не було, ніколи. - ворушивши лапкою відповів ігор. - але на цьому наша історія не закінчиться? - запитала подруга. - ні, асю. я не хочу, щоб вона кінчиласья, тому ми не будемо її закінчувати. - відповів ігор. ступаючи по дорожці, тримаючись за лапки, нові друзі пішли далі.  а ми, поки, залишимося тут.  ∞я старалась, со своим то знанием украинского∞ с любовью alicekiss