Морфологічний розбір прикметника український та вечірняя

1.прикм.

2.український.

3.присвійний.

інь порівняння)

5.коротка форма, стягнена.

6.тверда.

7.ч.р.

8.н.в

9.означення.

1.прикм.

2.вечірній.

3.відносний

інь порівняння)

5.повна, не стягнен

6.м яка

7.н.в

8.одн.

9.означення

Друже, ти чув, що відбується на євромайдані у києві? -так, звичайно, вже напевно вся країна знає! -та яка країна! весь світ! країни європи підтримують та поважають український народ у їхній боротьбі за свободу. -так. мені дуже жаль тих людей, що стоять там на майдані, ві своє здоров*я і життя заради свободи, волі! -на мою думку, вони самі винні, в тому що зараз відбувається! -ні, ти що! ти не бачив як правоохоронці знущаються з людей, б*ють їх! моя подружка, наприклад, недавно була у києві і казала , що її вдарили по голові незнайомі формі. -ну так навіщо було туди іти? там дуже небезпечно! а ці правоохоронці правильно чинять, адже як по-іншому? -та я не думаю що не знайдеться інших способів вирішити цю проблему! -так президент же ж скликав якесь засідання, і вони там "щось"вирішували! а в цей час люди з інших міст почали захоплювати ода! -ти нічого не розумієш, наші люди, наш народ просто хочуть бути вільними. тут вже навіть не говориться ні про яку асоціацію з єс!

Якось мій батько приніс із парку маленького горобчика. він сидів там під деревом. мабуть, пробував літати, а сил ще малувато, от і випав із гнізда. горобчик залишився жити у нас удома. спочатку він поривався втекти, але потім звик до нового помешкання. важко передати, який це кумедний птах. коли я сідала за стіл, він обов’язково ліз на край тарілки, хотів разом їсти. мої батьки дуже полюбили птаха. він був маленький, сіренький, але з характером. коли на щось сердився, кусав дзьобом. особливо горобчика дратувало, коли хтось показував йому язика. тоді він перетворювався на справжнього «звіра». і невгамовно цвірінькаючи, він летів на образника і нещадно дзьобав його. навіть собакаджек боявся цієї маленької пташки, намагався поступитися і не дратувати горобчика. я дуже хотіла навчити свого вихованця літати, тому часто садила його на дерево, щоб він сам злітав униз і розвивав крила. а то й просто підкидала вгору, привчаючи літати. горобчик ріс й міцнів із кожним днем. з усіма членами нашої сім’ї птах поводив себе сміливо, сідав на руки, на плечі, дозволяв гладити себе. він настільки став ручним, що я сміливо ходила з ним гуляти, тримаючи на своєму плечі. одного разу ми з батьками вирішили виїхати на природу. взяли з собою іх улюбленців: собаку джека і горобчика. весь ліс наповнився пташиним співом. наш птах сидів мовчки, прислухався. аж раптом… пурх. тільки його і бачили. спочатку ми дуже сумували за горобчиком, але потім зрозуміли, що в рідному середовищі пташці буде набагато краще. мабуть, не знайдеться жодної людської оселі, біля якої б не було горобців. вони живуть поруч із людиною, неначе неодмінна людська приналежність. ця невеличка пташка не відзначається ні красою, ні співом, але своїм простим виглядом викликає симпатію.