Читанка третій клас, частина друга о.я. савченко. скласти план до оповідання. хто міняє, той нічого не має. автор: анатолій григорук.

дениско помінявсядениско помінявся на бульбашкидениско помінявся  на вітрякхто міняє той нічого немає

 

 

 

диниско бiля вiкнадиниско мiяняеться iграшкамидинискин вiтрякдиниско з кулькою  хто міняє, той нічого не має.

Був собі чоловік та жінка. були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора з садочком і левадою. послав їм господь на втіху одного тільки синка — павлусем звали. та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! не так батько, як мати. і що то вже за мати була! між матірками — навдивовижу мати! уже павлусь був чималий пахолок1, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. було, власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює. усю зиму й осінь з хати не випустить. «не ходи, синку, — каже, — холодно, змерзнеш, та ще, крий боже, занедужаєш, то я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш». прийде весна або літо — знов не пуска: «не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болітиме». цілісінький рік не дасть йому порога переступити, хіба в неділю поведе до церкви, та за ним і не молиться, та обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б. деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере. «ходім, мамо, додому, — хлипа, — їсти хочу! » то мати і веде його додому, не діждавшись кінця служби і благословенія. як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовичком. часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і похвалятись, що він павлуся віддасть у школу до дяка аж у друге село. так і не така з неї добра і покірна жінка, а як дійде діло до її павлуся, то як скажена стане: і очі витріщить, і запіниться, і за ніж хапається; крий боже, що виробляє кажу ж вам, що й між матерями навдивовижу була  мати .

у неділю вранці мишко, юрко та василько виру­шили до лісу по опеньки. найбільше радів прогулянці васильків рябко, який гасав навколо по кущах.

      хлоп'ята йшли туди, де кілька років тому виру­ ділянку лісу. раптом рябко насторожився, загарчав і кинувся в хлопці побігли за ним. а коли зупинились, то побачили сіренького зайчика. юрко та мишко притримували рябка, щоб той не покусав звірятка. зайчик був ще зовсім маленький і здавався зовсім безпорадним. та тільки василько захотів погладити знахідку, звірятко стрімко підвелося і по стежці в бік дерев. рябко тихо і з цікавістю спостерігав за хлопцями, навіть не гавкнув.

        хлопці з повними кошиками грибів та чудовими враженнями поверталися додому. вони ще довго згадували і говорили про зайчика.