Написати речення з цими словами : поласуємо , крутите , переможемо , загоїш.

        давай підемо і купимо морозиво і поласуємо ним.

        чому ви крутите   головою?

          завтра ми точно переможимо у спортивних змаганнях !

          ти загоїш мені рану?

ми з задоволення поласуємо ваші пиріжки, бабусю.ви дарма крутите собі голову.

сподіваюсь, що ми переможемо в цій нелегкій грі.

ти , можливо, загоїш цю рану своїм мтеплом. 

Як чудово на прогулянці в зимовому лісі!

Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється.

Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш.

Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки.

Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь.

У лісі дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. Ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. А це синичка цвірінькає. Насиплю їм хліба і борошна, їм важко знаходити їжу взимку.

Ні, не всі заснули. Ось і чиїсь сліди на снігу. Хто тут бігав? Може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався від рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка.

Сонце взимку сідає рано. Ось вже рожевіє сніг на капелюшках ялинок, а білі берізки самі стають золотаво-рожевими. Спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тіні лягають на сніг між дерев. Небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок місяця вже можна побачити. Вечоріє, холодно. Повертаємось додому, по своїх слідах ідемо назад по хрусткому снігу. Вийшли з лісу, озирнулись — а він вже чорний на синьому сніговому килимі.

Объяснение:

«його життя було коротке й високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні. хмари сумніву і зневіри сповивали його не раз, але не завадили сміливим думкам філософа і поета переходити по ньому, дивитися з нього наокіл і шукати взором днища світу», — сказав про богдана-ігоря антонича дмитро павличко. дійсно, творчість антонича — цілісний, складний і цікавий світ людини, котра за 27 років свого життя спромігся досягти того, що інші не досягають і за ціле життя. у збірці поета «велика гармонія» панує послідовна релігійність, яка проявляється в імітуванні молитовної лірики, переспіви біблійних псалмів. наступна збірка «три перстені» — ніби сходження з порожнечі неба до безодні землі. тут легко знайти «приземлені» біблійні реалії (варто згадати слова «народився бог на санях» із поезії «різдво») й священну символіку, перенесену на земні події. твори цієї збірки пронизані глибоким світосприйняттям:

отак під небом неосяжним і безмежним

ростуть і родяться звірята, люди і рослини.

росте антонич, і росте трава,

і зеленіють кучеряві вільхи.

ми зустрічаємо романтичне трактування природи, навіть поклоніння природі, коли людина не тільки не відриває себе від довкілля чи вивищується над ним, а навпаки — може, скажімо, усвідомлювати себе деревом: стіл обростає кучерявим листям, і разом з кріслом я вже куш. з черемх читаю — з книг столистих — рослинну мудрість вічних пущ. наступна збірка поета- «книга лева» відкриває для нас світ біблії. її основна ідея — зустріч із богом і бачення вічності, яке дозволить авторові відкрити сутність творчого процесу. бо «книга лева» — це назва євангелія апостола марка.   головним мотивом збірки «зелена євангелія» — є містичне світосприйняття, де слово функціонує як магічкі заклинання, відбувається поєднання природи з людською підсвідомістю. у цих віршах поет досліджує світову історію і природу, які виступають тут цілком релігійними процесами. але в останній збірці «ротації» панує песимістичний світогляд, передчуття апокаліпсису — кінця світу. колосальне світове місто постає як коло катастроф і тюрем, як місто-пекло, складене з примітивних форм.

можливо, б.-і. антонич сприймає святе письмо як джерело власного світогляду й широко використовує його в своїй творчості. але головний елемент його релігійних пошуків- це роздуми про місце людини в світобудові, її прагнення зрозуміти природу взаємостосунків людства з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття.