Скласть розповедь про уллицу на которой ты живёш на украинском плис )

                                                                      моя вуличка

              моя вулиця невеличка. називається вона (назва вулиці) (наприклад) першотравневий район.на цій вулиці декілька будинків.з одної сторони багатоповрхові будинки, а з іншої маленькі будиночки.в дворах багатоповерхових будинків є площадки. для малих дітей та тких як зараз ми. між площадками побудували магазин.

                            в мене найкраща вуличка

моя рідна і найулюбленіша вулиця в матвєєва кургані - світла.

      ця вулиця - одна з найстаріших в нашому селищі. розташована вона на західній околиці райцентру, вздовж річки міус. протяжність вулиці з півночі на південь - близько двох кілометрів, від центральної районної лікарні до ділянки колишнього комбінату будівельних матеріалів.

      люди селилися тут практично з часів заснування селища.

    тут розташовано історичне місце, де був маєток нащадків відомого на дону дворянського роду іловайських, яким володіла його господиня, е. іловайська (роки існування маєтку, орієнтовно, 1840-ті - 1910-ті роки).

      після революції в її будинку та флігелі відкрили школу для дітей. за місцем знаходження школи один із прилеглих до світлої провулків назвали пришкільних. саме те, що в даний час школа в даному місці відсутній (від будинку поміщиці давно нічого не залишилося, а флігель пересторен в житловий будинок), викликає подив у приїжджих своїм "невідповідністю" реальності назвою провулка. а це просто історія так повернулася.

1) Там, серед розкудланих хмар, блиснуло яскраво- синє озерце, яке спалахнуло такою чистотою, що я на мить забув про свою тугу.

2) Тут є також великий ґанок і сучасна кухня, з оновленими мармуровими стільницями, які виглядають трохи не до діла.

3) У цій долині нічого не росте, там не живе жодна жива істота, включаючи мікроорганізми.

4)  Вицвілий жовтий папірус не залишав сумнівів, щодо віку й автентичності документа.

5) Себастьян показав цього листа своєму приятелеві, і Чиж-Вишенський, читаючи, ніяк не міг повірити, що лист написала героїня скандальних хронік.

6) Івашко, нічого не розуміючи, пішов до червоної цятки, яка блимала над струмком.

7) Олівер вставав о шостій годині ранку, вибігав у поле, зривав усі дикі квіти, що траплялися йому по дорозі, і, навантажений запашними букетами, повертався додому.

8) Обдивившись приміщення, Ріно відшукав забруднений мастилом гайковий ключ.

9) Ловелл був навантажений фотоапаратами й додатковими об'єктивами, я ж взяв традиційні записники й ручки.

10) Батько мій, на прізвище Крейцнер, був родом із Бремена й оселився спочатку в Гуллі.

11) Підступних та підлих братів перемагав чесний та шляхетний законний правонаступник — старший син короля

Бібліотека Ярослава Мудрого — за літописними свідченнями, перша бібліотека Київської Русі, що розташовувалася на території Софійського Собору в Києві.

Час заснування бібліотеки невідомий. У «Повісті минулих літ» про неї згадується під 1037 роком. Віддаючи належне Ярославу Мудрому, літописець після розповіді про користь книг, які — «суть реки напояющие вселенную», говорить, що «Ярославъ же сей, якоже рекохом, любил бе книги, много написав и положи в святей Софии церкви».

Це єдина згадка в літописних джерелах про першу бібліотеку Київської Русі. Подальша її доля невідома. Мало відомостей і про первинне місце розташування книгозбірні й книгописної майстерні при ній, а також про кількісний і якісний склад її фонду.

Щодо книжок бібліотеки, літопис наголошує на винятково церковному їх спрямуванні. Очевидно, більшість із них справді були церковними, адже потреба в них диктувалася поширенням на Русі християнства. Одначе поряд з церковними перекладалися, очевидно, й книжки, що містили відомості зі світової історії, географії, астрономії, філософські та юридичні трактати, публіцистичні твори. Саме вони послужили основою для перетворювання Софії Київської на центр літописання і передової думки.

У Софії Київській було укладено перший літописний звід 1037-39 років, написано і проголошено знамените «Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона, створено «Ізборник Святослава», написано «Послання до Смоленського пресвітера Фоми» київського митрополита Климента Смолятича. Знайомство з творами Іларіона і Климента Смолятича переконує в тому, що їм були відомі основні положення філософських вчень Платона, Арістотеля та інших філософів давніх часів.

Є підстави стверджувати, що бібліотека Софії Київської і книгописна майстерня, заклали основу бібліотеки Києво-Печерського монастиря, а також бібліотек інших великих міст Київської Русі. За підрахунками фахівців, книгозбірня Софійського собору налічувала понад 950 томів.

З приводу подальшої долі бібліотеки думки дослідників розділилися. Одні вважають, що частина її книг напередодні монголо-татарської навали розійшлася по бібліотеках різних соборів і монастирів, а решта загинула 1240 року при спаленні Києва. Інші сподіваються, що книги вдалося сховати десь у київських, а то навіть і прикиївських підземеллях. На думку відомого російського дослідника-книгознавця М. Розова, сліди бібліотеки Ярослава треба шукати в «Ізборнику Святослава», а також у 20 інших давньоруських рукописах, які зберігаються в Санкт-Петербурзі в Російській національній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. Можливо, якісь книжки із Софії були переміщені в Києво-Печерський монастир. Павло Алеппський 1653 року писав, що в Києво-Печерському монастирі є прекрасне книгосховище з безліччю дорогих книг, у тому числі й пергаментних, яким не менше 500 років.

Проте бібліотека згоріла 1718 року, і визначити, які книжки із Софійського собору були в ній, вже неможливо.