Підем у поле завтра, завтра підем в поле , в школі кинемо книжки, цілий день ми проспіваем, як співають там пташки . і ромену , і волошок повні поли нарвемо, на межі з квіток пахучих ми віночки сплетемо. скільки ми нового взнаєм, скільки ми угледим див! заспіваєм , защебечем серед лісу , серед випиши дієслова 2-ї особи множини разом із залежними від них словами надо

тут отпечатка не 2-ї особимножини а 1-ї особи множини мне так учитилница сказала

 

 

 

підем в поле,

повні поли нарвемо,

ми віночки сплетемо

 

 

 

 

Усвіті багато різних професій, як і багато людей із різними характерами. мої друзі, наприклад, хочуть обрати різні спеціальності. хтось мріє бути лікарем, а хтось, навпаки, просто жахається крові і всього подібного. хтось хоче бути бухгалтером, а хтось ненавидить сидіти весь день та рахувати цифри. він прагне цікавої роботи, яка пов’язана з переї та спілкуванням з багатьма людьми. є, так би мовити, суто жіночі та суто чоловічі професії. як, наприклад, вчителька та муляр. звісно, що в кожному правилі є свої винятки, і ми з вами знаємо вчителів-чоловіків та жінок, що працюють на будівництві. та все ж таки, чому люди обирають різні професії? якось я запитав у своїх однокласників, ким би вони хотіли бути і чому. люди наділені різними здібностями. хтось пише вірші, хтось помножує усно шестизначні числа. ось, наприклад, я. мені завжди до вподоби була робота, що пов’язана з аналізом, де треба приймати якісь рішення. я люблю та фізику, незважаючи на те, що це досить складні науки. мені подобається розв’язувати і, доводити теореми та виводити формули. багато моїх однокласників не розуміє мене. думаю, що в мене просто аналітичний склад розуму, як то кажуть, і я буду добре справлятися з такою роботою, де треба аналізувати інформацію та приймати рішення. я хочу бути фінансовим аналітиком або менеджером.

журналіст:   добрий день, миколо павлович! дуже вдячна за те, що ви згодились дати невеличке інтерв’ю. я не буду торкатися вашої політичної кар’єри та професійної діяльності, а запропоную лише декілька запитань, відповіді на які дуже цікавлять ваших, микола павлович, прихильників. тож, перше питання: які міста, зокрема, в нашій країні вам найбільше подобаються?

м. п.:   як-то кажуть: «там, де я ще не був». місто, яке мені подобається з самого дитинства – це київ. а ще мені подобаються невеличкі українські міста, перебуваючи в яких я отримую душевний покій та дійсно відпочиваю.

журналіст:   яку кухню любите?

м. п.:   звісно, рідну, українську! особливо борщ та вареники з вишнями.

журналіст:   хто ж, на вашу думку, кращий кухар – чоловік чи жінка?

м. п.:   це вже доведено часом, що чоловік. бо перетворити приготування їжі на мистецтво може лише чоловік. за винятком сім’ї. але для щоденного приготування їжі – це все ж таки жінка. лише жінки, за що ми їм дякуємо, готові витримати усю цю буденність. це ж можна з голоду померти, якщо чоловік буде готувати! спробуйте самі… (микола павлович сміється).

журналіст:   вас, миколо павлович, називають епатажною особистістю. а який ви з друзями, зокрема у сім’ї?

м. п.:   я не вважаю себе епатажною людиною. та, на мій жаль, я ніколи не був і романтиком. квіти дружині не часто дарую, та іноді намагаюсь зробити якусь приємну романтичну несподіванку.

журналіст:   чи збігаються ваші з дружиною погляди на виховання сина?

м. п.:   повністю збігаються. але моя участь у цьому важливому процесі мізерна через брак часу. уявляєте, він іноді може видати таке, що диву даєшся, наприклад, «не порушуйте мої конституційні права! ».

журналіст:   що вам подобається, а що не подобається в людях?

м. п.:   найбільше мені не подобається чванство. коли людина некомпетентна, немудра, або ще гірше – зовсім тупа – це найбільше мені не подобається. причому це не тільки неприйняття моральне і психічне, а навіть фізичне. але я ненавиджу цих людей без жодної агресії ззовні.

журналіст:   яка література вам подобається?

м. п.:   найбільш усього – класичні українські і російські літературні твори та поезії.

журналіст:   скількома мовами ви розмовляєте?

м. п.:   українською, російською, польською, інколи ійською. італійську мову, на відміну від ійської, знаю набагато краще, але користуюсь нею дуже рідко.

журналіст:   а яка музика грає у вас в машині?

м. п.:   ві перевагу сучасній легкій естрадній музиці та класичним творам, знову ж, у сучасній обробці. така музика не відволікає від дороги.

журналіст:   а як ви вирішуєте життєві труднощі?

м. п.:   частіш усього залишаюся один на один з собою. це дурниці, коли кажуть – розкажи, поділися, зніми тягар і тобі полегшає. мені від цього не стає легше. я дивлюся телевізор, слухаю музику або перевагу повному абстрагуванню. і рішення приходить само собою.

журналіст:   які у вас, миколо павлович, плани на найближче  майбутнє?

м. п.:   великих планів не має, а маленькі ви побачите самі, бо я завжди на виду.

журналіст:   дуже вам дякую за цю цікаву розмову. успіхів вам і до побачення.

м. п.:   і вам і і до побачення!