Настала весна. із землі показалася зелена стрілочка. вона швидко розділилась на два листочки, які через короткий час стали широкими. а між ними з явився маленький, тоненький паросток. він піднявся, нахилився до одного литочка й раптом одного ранку розквітнув білими дзвіночками. це були дзвіночки конвалій. і і ось одного продовж !

! ось одного дня поруч з,явилися зп1д земл1 зелен1 конвал1я зрад1ла. що поруч виросте сестричка. але назавтра вона побачила, що на не1 дивляться голуб1 незнайомо1 кв1тки. -хто ти?   - спитала конвал1я.      -я прол1сок.  зазвичай я просипаюсь п1сля зими ран1ше за вс1х кв1т1в, але тут, у зат1нку. я проспав 1 з,явився на св1т. коли мо1 родич1 вже оцв1ли. я  дуже позстро1вся, в1д того що зостався без р1дн1, але зараз я щасливий. що познанайомився з тобою. ран1ше я не бачив тако1 гарно1 кв1тки.  хто ти?           - я конвал1я- королева  л1сових кв1т1в. давай будемо дружити!

так вони потоваришували. м було весело-конвал1я дзвоннила щоранку сво1ми б1лими дзв1ночками, а прол1сок зачаровано дивився на свою нову подгуг1 1 щасливо похитував в такт  своею синьою гол1вкою.

ответ:

усе навкруги вкрито білою сніговою ковдрою.  «над полем синьою дугою широке небо простяглось», сонце іноді освітлює своїм «блискучим світлом». завмерла річка, не тече хвильками прозора вода. скляне покривало накрило  її. «осока не шелестить, окута кригою товстою». сплять дерева, трава, земля.

        не видно співочих птахів. тільки червоногрудий снігур і достиглі грона калини вносять яскраві краплі у синьо-білий пейзаж.поодинокі невеликі  дерев'яні  будинки ховаються між засніженими  пагорбами. перший  сніг у горах, зазвичай, випадає рано. кругом маленьких  хат видніється мішаний  ліс зі зеленими  хвойними  деревами та золотаво-коричневими  листяними. чіткі  обриси зосереджені на передньому  плані картини, а білосніжні  барви осіннього  лісу, немов перше нагадування про сувору  зиму.

  на задньому  плані високі  гори – типові  краєвиди будь-якого гірського  пейзажу. вони коричнево-блакитного  кольору, над якими опускається погідне  небо. розмитість заднього  фону створює відчуття неосяжної  глибини простору. 

  скоро природа порине у вимушений  спокій, який передається глядачеві за біло-золотавих  барв гірського  пейзажу.

ответ:

объяснение:

це велике щастя, що ми живемо на такій ічній широті, де маємо аж   чотири пори року – прекрасні та несхожі між собою. усі вони дарують нам свою красу. осінь вважається найпримхливішою, мабуть, через мінливість осінньої погоди. то світить нежарке сонечко, то накрапає сумний дощик, то стоять сірі похмурі дні, то дує сильний вітер…   проте є в осені величава дозріла краса.

у вересні та на початку жовтня природа пишна, яскрава: дерева змінюють зношене вже зелене вбрання на розкішні золоті шати, оздоблені яскраво-жовтими та червоними прикрасами. спека минула. стоять теплі ясні дні, погода м’яка, що так і хочеться блукати вуличками та милуватися красою, що оточує тебе.

аж очі розбігаються від багатства кольорів! зацвітають осінні квіти – айстри, жоржини, та й досі пливе в повітрі аромат троянд. у пору бабиного літа все навколо вкрите вигадливими сіточками-павутинням. і коли пройде легкий дощик, його краплі плутаються в них та виблискують на сонці, не змочивши творіння павуків.

а потім осінь стає сумною. поволі опадає листя з дерев, перетворюючись на м’який килим, що шурхотить під ногами. а якщо раптом вдарить хоч легенький мороз, більшість дерев роняють усе листя водночас. до наступної весни вирушають птахи у теплі краї. стає холодніше, і тому не хочеться дощу, а дощить частіше й частіше. і вітер дужчає. ще й сонце заходить усе раніше, на вулиці холодно та незатишно. і осінь, прощаючись з нами, непомітно переходить у зиму…

подробнее - на -