Скласти речення зі словами побіля , з-попід , з-посеред

вона стояла побіля стола.

вона побачила, що з-попід ліжка вилізла кішка.

він вийшов з - посеред кімнати. 

побіля мене стояла мати і дивилася на мене сумними очима.

петрик розбив вікно і дивися на директора з соромом з-попід лоба.

з-посеред своїх однолітків я вирізняюся своїми знаннями з .

 

 

Яслухаю джмелика як приємно лежати в траві та слухати, що відбувається довкола. ось далеко промчало авто. десь угорі на дереві обізвалася синичка: цінь-цінь! ніби каже: «поглянь, я тут! » у траві, якщо лежати й уважно її розглядати, можна побачити безліч різних комашок, жучків, маленьких метеликів. та раптом серед мовчазного трав'яного населення я почув дивний звук. спершу подумав, що то десь далеко у високостях літак летить собі. аж ні, це десь поруч! роззираюсь і завмираю від несподіванки, бо прямо переді мною сів на квітку джмелик. він був ще невеличким, я подумав, мабуть, він перший раз вилетів знайомитися зі світом. джмелик був так близько, що я мав нагоду роздивитися його з усіх боків. він був такий собі — «качок» — товстенький, серйозний, діловий. чорні лапки миттю ніби прилипали до пелюсток квіток. чорні поблискували на його голові, а вусики-антени щось вишукували в просторі. і звичайно ж, дуже красиве волохате вбрання в чорну та жовту смужечку. мені здалося, що джмелик насолоджувався своїм приглушеним дзижчанням і продовжував вкотре перелітати з квітки на квітку. а може, він співав пісню й був вдячний мені як слухачеві. я лежав у траві і слухав джмелика.

        з народженням кожної людини формується суспільство. іноді воно доброзичливе і співчутливе, та, частіше,  сурове і несправедливе. можна довго говорити: "в який жорстокий час ми живемо", а самому, потрапивши в цей бурхливий потік жадібності, суровості, злості - стати таким же. так було завжди, і завжди так буде. адже не дарма говориться в народі "з ким поведешся - того й наберешся". та чи всі змиряються? чи всі погоджуються і пливуть за течією життя? о, як же я надіюся, що ні!         людина сама обирає свій шлях. одні, опустивши голову, обирають змиритися і йдуть за долею в потоці з усима, не маючи ні сил, ні бажання щось змінити. другі - гордовито тримають свою голову, але теж пливуть  за цим брудним потоком. вони вважають себе гідними лідерами - та не міняють нічого.       якось мені довелося чути одну історію, про трьох хворих людей. коли лікар підтвердив їхні смертельні діагнози: один - тихенько ліг на ліжко, повернувся до стіни, та й заплакав; другий - сів на стільця і тільки твердив: "щось треба щось "; а третій - в думках молився богу і пішов за лікарем, намагаючись з’ясувати, чи є якесь можливе лікування.         закінчилася історія тим, що перший, лежачи обличчям до стіни, так і помер до кінця тижня. другий, наче, щось і хотів зробити, але не зробив. чекала його смерть через місяць. третій теж помер, але прожив, зі своєю сім’єю, ще 10 років.         тож вірю я, що є люди, які незважаючи на труднощі, мають сили духу та волі, протистояти , злу, байдужості і, навіть, смерті, як в тій історії про трьох смертельно хворих.