Придумайте одне гасло до школи, якщо декілька напишете буду вдячен

наша школа наша школа вона найкраща від усіх! наша школа наша школа виграє в усіх!

              текст-розповідь про займенник як частину мови:

  займенник – це самостійна частина мови. вона вказує на предмети, ознаки предмета, кількість, проте не називає їх. займенники відпові на питання хто? , що? , чий? в нашій рідній мові у цієї частини мови є розряд, рід, число та відмінок. існує 10 розрядів займенників (особові, зворотний, взаємні, присвійні, означальні, вказівні, питальні, відносні, неозначені, заперечні).  

  займенник – дуже цікава частина мови, вивчати яку не легко, адже в неї чимало особливостей правопису, відмінювання, розподілу за . до того ж, займенник – досить функціональна частина мови. вона повторює те, що було сказано попередньо, без акцентування на цьому уваги. також ця частина мови є уникати повторів та вказує на шанобливе ставлення до співрозмовника.  

антуан ріші, кімната якого виходила вікном на північ, прокинувсь о сьомій. він уперше за кілька місяців чудово виспався й, усупереч своїй звичці, ще чверть години полежав у ліжку, потягуючись, покректуючи від задоволення і прислухаючись до приємної метушні на кухні. коли він потім устав, і широко розчинивши вікно в сонячний ранок, вдихнув на повні груди запашного ранкового повітря й почув рокіт морського прибою, його добрий настрій уже не знав меж. випнувши губи дудочкою, антуан ріші почав насвистувати бадьору мелодію.

насвистував він і вдягаючись, насвистуючи, вийшов з кімнати й пружною ходою наблизився до покоїв доньки. постукав у двері. постукав ще раз, зовсім тихенько, щоб її не налякати. відповіді не було. ріші посміхнувся. він добре розумів, що вона ще спить.

обережно просунув він ключа в замкову шпарину, тихо, зовсім тихо відімкнув двері, аби не злякати доньку, прагнучи ще сплячою застати в ліжку й розбудити своїми поцілунками, ще раз, востаннє, до того, як віддати іншому чоловікові.

двері відчинилися, ріші зайшов і сонячне світло вдарило йому в обличчя. здавалося, кімната наповнена блискучим сріблом, усе сяяло, аж довелося на мить заплющити очі.

коли він їх розплющив, то побачив лору, яка лежала на ліжку гола, мертва, обстрижена і сліпучо-біла. це було, немов у кошмарному сні, який він бачив позаминулої ночі в грасі й був забув його, і зміст якого зараз блискавкою зринув із пам’яті. все було точнісінько таким, як у тому сні, тільки набагато яскравішим.