Уякі ігри ти любиш грати з друзями? напиши про це текст-розповідь(5-7 речень

з друзями я люблю грати у гру "лото".хто перший закриє три карти з цифрами, той стає переможцем.найкраща гра у яку ми любимо грати - це "твістер".один з гравців крутить стрілку і вона вказує кому, на який колір ставити руку або ногу.всі ігри хороші, але це наші найкращі.

ответ:

1) я все б зробив за сюю плату,

та вітри всі порозпускав:

борей недуж лежить з похмілля,

а нот поїхав на весілля,

зефір же, давній негодяй,

з дівчатами заженихався,

а евр в поденщики нанявся, —

я к хочеш, так і помишляй!

2) венера низько поклонилась

і з панотцем своїм простилась,

а він її поціловав.

3) плив-плив, плив-плив, що аж обридло,

і море так йому огидло,

що бісом на його дививсь.

4) бандура горлиці бриньчала,

сопілка зуба затинала,

а дудка грала по ;

санжарівки на скрипці грали,

кругом дівчата танцьовали

в дробушках, в чоботах, в свитках.

5) в обох підківки забряжчали,

жижки од танців задрижали,

вистрибовавши гоцака.

6) троянці добре там курили,

дали приманку всім жінкам,

по вечорницям всі ходили,

просвітку не було дівкам.

7) дидона ж мала раз роботу,

я к з ним побігла на охоту,

та грім загнав їх в темний

8) еней же думав, що вже спала,

і тілько що хотів дать драла,

аж ось дидона за чуб хвать.

9) нема на світі мні покою,

не ллються сльози із очей,

для мене білий світ єсть тьмою,

там ясно тілько, де еней.

10) вкруг неї полом'я палало,

покійниці не видно стало,

пішов од неї дим і чад!

объяснение:

Оповідання перше

ПРО ПОЧАТОК КОЗАЧЧИНИ ТА БОРОТЬБУ ЇЇ З ТАТАРАМИ Й ТУРКАМИ

(1483-1590 роки)

ДАВНИНА УКРАЇНИ

Не до ладу було б розпочинати оповідання про запорожців, не згадавши, бодай коротенько, часи давнього життя України, бо козаки були дітьми українського народу й завжди дбали про рідний край, захищали його від ворогів та обстоювали свої права й волю.

Всі землі понад великими річками — Дніпром, Бугом, Дністром та Сяном — з давніх-давен залюднювали східнослов'янські племена. Вони жили окремими громадами, й ними правили вільні ради громадян, що обирали собі на вічах князів.

На північ та на схід од слов'ян селилися фінські племена, з яких найбільші осіли на берегах Оки та Волги — мордва й черемиси.

Колись, у давні часи, слов'янське населення жило на од Тиси, яка впадає в Дунай, лише до Дніпра, так що наддніпрянські землі лежали на краю цих володінь, і через те вони були прозвані Україною. Але з часом слов'яни стали селитися й на фінському терені: по річці Двіні, на озерах Чудському й Ільмені, по річках Волзі й Оці, й там стали вони складати свої громади й князівства. Десь із початку Х сторіччя, після народження Ісуса Христа, за часів князювання в Києві Олега, гору над усіма східнослов'янськими племенами взяли поляни, які жили на правому боці середнього Дніпра й мали своїм осередком город Київ. їхня земля споконвіку звалася Руссю, і ця назва, разом із поширенням влади київських князів, перейшла й на всі слов'янські племена, які скорилися полянам.

За часів Володимира поляни, з волі цього князя, року 988-го пристали до грецької православної віри, а згодом християнство визнали й інші східнослов'янські племена. З прийняттям православ'я слов'яни набули письменність і стали потроху створювати свою власну культуру.

Той же князь Володимир об'єднав усі слов'яно-руські племена в одну велику Руську державу, яка від Тиси за Карпатськими горами до річки Дону й Азовського моря та від Білого до Чорного моря. Але та єдність тривала недовго. Безмежні обшири, що їх посіли слов'яно-руські племена, та брак у ті часи шляхів сполучення утруднювали спільне життя на таких великих землях, і незабаром держава Володимира занепала й розпорошилась на багато дрібних князівств. До того ж, князь Володимир, помираючи, роздав усі володіння між своїми дітьми. Ще його син Ярослав якось тримав братів у покорі й мав під своєю рукою всі руські землі, крім Полоцької, а вже за часів його внуків ніхто не бажав слухатися київського князя. Не минуло й ста літ, як велика Київська держава розпалась на кілька десятків, а далі — й сотень князівств. Зрештою, дійшло до того, що мало не в кожному місті був свій князь.

Усі князі ворогували між собою, кожен хотів мати якнайбільше підвладних городів і весей; і от вони, озброївши своїх людей, стали нападати на своїх сусідів; скидали своїх родичів із князівств та іноді об'єднували докупи чималі володіння, які з часом знову ділили між своїми дітьми й онуками.