Нужна розповидь на тему гарни не красиви слова а красиви дила

ніна живе у великій родині. в неї мати, батько, два брати, дві сестри і бабуся. ніна в родині найменша, їй восьмий рік. бабуся найстарша: їй уже вісімдесят два. коли сім’я обідає, в бабусі тремтять руки. несе вона ложку до рота, ложка тремтить і з неї капає на стіл.  незабаром у ніни день народження. мама сказала, що на її іменини буде в них святковий обід. на обід ніна запросить своїх подруг. ось і гості прийшли. мама накриває стіл білою скатертиною. а ніна думає: «це ж і бабуся за стіл сяде. а в неї руки тремтять… подруги сміятимуться. розкажуть потім у школі: в ніниної бабусі руки тремтять».  ніна тихенько й каже:   - мамо, нехай бабуся з нами за стіл не сідає.  - чого? – дивується мати.  - у неї руки тремтять. на стіл капає.  мама зблідла. не сказала ні слова, зняла зі столу білу скатертину й сховала її в шафу.  вона довго сиділа мовчки. а потім сказала: «бабуся нездужає. тому святкового обіду не буде. вітаю тебе ніно з днем народження. моє тобі побажання – бути людиною».  запитання: що означає бути людиною?   висновок: бути людиною – це поважати старість, дбайливо й терпимо ставитися до проявів старості, пам’ятаючи, що ніхто в цьому житті не вічний, кожен буде старим і немічним.  ми з вами поговорили про маму, бабусю. а про кого з найрідніших людей ми забули?   зачитаю оповідання «наш тато одужав».  у синьоокої катрусі сьогодні велика радість. більше року хворів її тато. в лікарні лежав, три операції переніс. мама і катруся усе горювали. не раз, бувало, катруся вночі прокинеться й чує: мама тихо плаче. а сьогодні татко вже на роботі. здоровий і бадьорий. радісно сяють катрусині очі. як прийшла вона до школи, зустріла й поділилася радістю:   - наш тато одужав.  - петько і грицько подивились на катрусю, знизали плечима й нічого не сказавши побігли ганяти в м’яч. катруся підійшла до дівчаток.  - наш тато одужав, - сказала вона й засяяла на радощах. одна із них, ніна, здивовано спитала:   - ну то й що?   катруся відчула, як до горла підкотилася грудка і їй стало важко дихати. вона відійшла до одинокої тополі на краю шкільного подвір’я і заплакала.  - чого ти катрусю плачеш? – почула вона тихий, ласкавий голос. підводить голову, костик , мовчазний хлопчик, що сидить за останньою партою.  - наш тато одужав, - каже, схлипуючи катруся.  - ой, як здорово! – зрадів костик.  - біля нашого дому в бору зацвіли проліски. зайдемо після уроків до нас, нарвемо і понесемо вашому татові. як би хто знав, як було радісно на душі у катрусі.

Моя батьківщина — україна я народився і живу в україні, тобто україна - це моя батьківщина. я дуже люблю свою країну - так же сильно, як і рідну матусю, бо вона дала мені життя. я пишаюся своєю країною: її славетною історією, співучою мовою, давніми традиціями, гарною природою. я почуваю себе часткою великого українського народу - працьовитого, миролюбного, талановитого. з уроків історії я знаю, що моїй країни випало багато тяжких випробувань. багато сторічь моя батьківщина була розділена на шматки, що входили до складу різних держав. бували періоди, коли українці не могли вільно розмовляти своєю мовою. але, на щастя, тепер все позаду. тепер моя україна - незалежна держава, що стрімко розвивається. я сподіваюся, що життя буде змінюватися тільки на краще.

- приіт, маринко!

- ало! юля? я тебе погано чую!

- а тепер?

- тепер краще. де ти знаходишся? ! ми тебе всім селом шукаємо!

- я ходила по я заблукала, я не знаю дороги, мені страшно!

- ти можеш сказати, де ти знаходишся?

- не знаю, мені дуже страшно, я голодна!

- що ти бачиш навкруги?

- соняшникове

- я знаю де це! чекай на !

- я дуже-дуже боюсь!

- ми скоро будемо, чекай!