Произведение на тему "громадська діяльність-це поклик душі"

громадська діяльність це дійсно робота за покликом душі.вона не є престижною,неоплачуваною або малооплачуваною.дуже часто за неї не отримуєш ніякої подяки і тримається на ентузіастах.не кожен захоче йти стареньким людям чи безхатькам.і не просто ,а піклуватися про них.годувати,одягати,лікувати,надавати коли вона потрі ще прибирання лісів,парків,вулиць міста.як воно тим людям знати,що як тільки вони приберуть на тому ж місці знову насмітять,що їхню роботу не цінують,а то й часто просто не помічають.цією роботою займаються люди,які вірять в людську доброту,безкорисливість і що вони потроху змінюють світ на краще!

Щойно я був присутнім на концерті. почалося все з того, що над головою раптом почув стрекотання сороки. підвів голову - ніякої сороки й близько немає. що за дивина? сорока закричала ще раз. десь просто над головою. почав уважно придивлятися й побачив шпака. увесь чорний, блискучий - ніби фрак одягнув. а сорочка - перламутрова, у крапочку. пір'я так і мерехтить на мить шпак мовчки сидів на гілці, чистив пір'я, яке й так бездоганно блищало. ну справжній тобі артист перед виходом на естраду, який оглядає свій костюм - чи все гаразд.шпак меланхолійно підняв голову, трохи схилив її набік - і ось уже полинули з його широко розкритого дзьоба ніжні звуки флейти. а потім видав такі звуки, наче хтось заплескав у долоні. отакої! виходить сам собі й аплодує. а що ж, по-вашому, мусить робити, коли немає слухачів?  

Осінні пасмурні дні часто дощами. сіре важке небо сумно плаче за літнім лагідним сонцем. дощ дрібно сіє свої срібні краплинки, що танцюють блюз. вологою перенасичене повітря і земля. пожовклі трави низько нахилилися від важких крапель дощу. він вистукує свої мелодії на моєму підвіконні, на даху і я цілий день слухаю цю музику осені. листя вже давно зірвав вітер з дерев, воно лежить рудим м’яким килимом у саду.мокрі тонкі віти спросоння,шкребуться у моє вікно. а дощ зрання, все ллє і ллє безперестанку утворюючи велетенські калюжі і струмки.