Доклад на украинском языке (желательно про запорожский дуб. прошу.

запорізький дуб  — пам'ятка первісних дубових пралісів  подніпров'я. вік дерева нараховує приблизно 600—700 років. знаходиться по вулиці тараса бульби  — у північній частині  верхньої хортиці, сучасного правобережного району  запоріжжя  біля притоку річки  верхня хортиця.

 

в перші роки росту (орієнтовно, 13-14 століття) дубок був позбавлений верхівки, і на висоті 1-3 метрів у нього з'явилися відгалуження. можливо, саме тому дерево збереглося від вирубки в 19 столітті.

 

станом на  1979  рік обіймище стовбура становило 6,32 метри, діаметр крони  — 43 метри, а висота  — 36 метрів.

продовж кількох післявоєнних десятиліть запорізький дуб мав доглядача —  нечипора дейкуна. він був знайомим яворницького, приймав участь в його експедиціях, також був ветераном війни, а після неї присвятив своє життя догляданню, збереженню і популяризації запорізького дуба.

ще в 1970-х спеціалісти вважали, що дуб у розквіті сил. він плодоносив раз на два роки, до чотирьох центнерів жолудів.

однак в 1990-х дуб майже весь засох і оголився, живою залишилася лише одна гілка. на поверхні стовбура з'явилися ходи стовбурових шкідників, грибок і численні тріщини, що призводить до підвищеної ламкості дерева. існують версії, що це відбувається від підвищення грунтових вод або просто старіння дерева.

2001 року біля запорізького дуба відкрито  історико-культурний центр «700-річний запорізький дуб».

з 2002 року розпочато  роботи зі збереження пам'ятки.

у 2010 році запорізький дуб став призером  всеукраїнського конкурсу «національне дерево україни», посівши 1 місце в номінації "історичне дерево україни"

вам не здається, що з мовленням та екологією у нас одні й ті   самі проблеми? обидва поняття потребують очистки від того, бруду, що накопичувався багатьма роками.

не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. це правильна мова.  

ось дивіться. у бернарда шоу, в його п`єсі «пігмаліон», головна героїня еліза дулітл жила за часів королеви вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин ії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. вона виросла у передмісті лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. і для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.  

еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного , не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор хіггінс.  

що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми,   всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. на кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать,   вчать … рідної мови. і що, як кажуть, у сухому залишку?

нічого. як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. багато людей говорять досить правильною російською мовою.  

як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? за моїми власними спостереженнями – ніяк. щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. за цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.  

я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від ії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.  

«поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. і справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.  

    на мою думку, іншомовні слова засмічують нашу рідну мову. звісно, кожна мова чарівна, по-своєму неповторна та прекрасна. але потрібно поважати свою рідну мову, бо якщо ми будемо доповняти українську мову іншомовними слова, то вона скоро втратить свою красу та мелодійність.     потрібно розмовляти на тій мові, якою розмовляє твоя країна. в україні українська мова, в угорщині угорська, в німеччині німецька, в ії ійська та інші. я вважаю, потрібно бути патріотом своєї країни, зберігати давні звичаї свого народу та розмовляти тією мовою, якою розмовляли наші пращури.       робимо висновок, що мову треба берегти, бо якщо ми засмітимо її іншомовними словами, ми в решті в решт втратимо її. шануйте свою мову і країну, як батьків та батьківщину!