1.складним із сполучниковим пвдрядним і безсполучниковим зв'язком є речення. а.місто ангелів і дощів на казкові малюнки схоже, тільки ангелів-ні душі, а лиш просто такиперехожі. б.сіре небо кошлатилося брудними отарами, блищала дорога, а над річкою та над калюжами підіймався серпанок. в.і все ж прожити , певне, так годиться, щоб старість не промовила бува: ти був, козаче, щедрим на дурниці і на красиві та пусті слова. в.по-осінньому тихо цвітуть небеса , мила погляду й серцю билиночка кожна, і така навкруги невимовна краса-не любити цю землю, їй-богу , не можна.

АГОЛОС - ДУША МОВИ*

Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.

Становище – обставини, умови, в яких хтось, щось перебуває, діє; а також місце, роль у суспільстві, професійному середовищі, родині(сімейне становище,внутрішнє становище, критичне становище, скрутне становище, смішне становище) положення означає розташування в просторі (горизонтальне положення, положення тіла), певне теоретичне твердження чи думку (основні положення наукового трактату), зведення законів, правил (положення про вибори). у значенні “становище” невживане. стан -це те саме, що й становище, а також фізичне самопочуття або настрій (воєнний стан, економічний стан) 2)запитання - pвертання до когось, яке потребує відповіді, роз’яснення : відповідати на запитання, ставити запитання.                 питання - вживається переважно тоді, коли йдеться про якусь проблему, справу, котрі потребують розв’язання, обговорення, вивчення тощо: болюче питання, жіноче питання, загострювати питання, питання життя і смерті. 2. те саме, що запитання: піднімати питання, ставити питання. 3. у мовознавстві: знак питання, інтонація питання. 3. слово спиратися в сучаснiй укр. мовi означає використовувати щось як опору. спиратися вживають також у переносному значеннi коли мова йде про опору не фiзичну, а моральну, теоретичну, технiчну i т. iн основне значення слова опиратися в сучаснiй мовi переносне чинити опiр, не пiддаватися, опинатися. 4.відсотки — слово походить від латинізованого терміна, що означає “за сто”. вільно використовується в усіх сферах життя. проценти — повний синонім слова «відсотки», але частіше  використовується у  сферах пов’язаних з фінансами. 5.  суспільний. 1) який стосується всього суспільства як сукупності відносин, що зв’язують людей у процесі виробництва й відтворення їхнього матеріального життя.2)створений, нагромаджений суспільством у процесі виробництва; який являє собою спільне надбання.3) який виражає відносини, становище людей у суспільстві.   громадський. 1. який стосується громади – групи людей, об’єднаних спільністю інтересів, становища.2) належний усій громаді, колективу, суспільству; призначений для загального користування.3) який добровільно обслуговує різні сторони життя колективу. замісник - тимчасово виконує чиїсь обов’язки чи доручення. заступник – офіційна особа, яка постійно відає певними ділянками роботи, одночасно працюючи з начальником (керівником), а коли той відсутній, наприклад, пішов у відпустку, то заступає його. (заступник директора)

тепер – у наш час, останнім часом.

зараз – це в момент розмови (цієї миті, хвилини).

нині – близьке до тепер (період близький до часу розмови).

сьогодні – і на день написання, день розмови – і в значенні “у наш час”