Мої враження від прочитанних творів т.шевченко"сон, кавказ

не давно я прочитав комедію тараса григоровича шевченка “сон” “у всякого своя доля”. у цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії.

            перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. на самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли    країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує україну, сибір та столицю російської імперії санкт-петербург. в першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.

              друга картина-це політ над вічною мерзлотою сибіром. тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко    людям у неволі. тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх    неугодних у тісній могилі. далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. далі автор рішуче закликає боротися проти царату. ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.

              третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. автор описує російські міста. коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та    чужої не навчився. тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “ось де рай! ”. потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. пузатими. потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. і вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-сибіру, без своєї челяді, та чиновників. ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.

                ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.           

 

Ядовго міркував над темою твору. я не міг вирішити, яка саме квітка моя улюблена. всі квіти, які ростуть у садку та на клумбах – дуже красиві. мені подобаються білі хризантеми, червоні тюльпани, прості польові ромашки. але моя улюблена квітка – це все-таки троянда! ії пелюстки пишні і водночас ніжні. а який божественний аромат має троянда! тільки за один аромат ця квітка гідна королівської корони.
існує безліч видів троянд: яскраво-червоні, темно-бордові, білосніжні, рожеві, кремові, жовті та інші. а я серед цього розмаїття люблю саме червоні та рожеві троянди. хоча білі теж прекрасні… всі троянди дуже гарні, і складно вибирати серед них найкращий сорт. я всією душею люблю цю квітку та завжди радію, коли бачу її.

ответ:

етичні категорії гідності і честі займають особливе місце в структурі моральної свідомості, оскільки вони торкаються глибин внутрішнього світу людини і виступають основою моральної культури особистості. поняття гідності містить в собі уявлення про цінність іедивіда, наскільки у нього яскраво виражене особистісне начало та усвідомлення належності до людського роду. у почутті гідності акумульована самоповага особистості, недопустимість посягань на її суб'єктивність, свободу. право на гідність є невід'ємним правом кожної людини, і воно зафіксовано у міжнародних документах, зокрема у "загальній декларації прав людини", прийнятої генеральною асамблеєю оон, яка символічно починається зі спів про те, що yd люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах.

специфіка гідності як етичної категорії в її імперативно- оціночному характері. людина повинна поводитися з гідністю, тобто не принижуватись і не дозволяти принижувати себе іншим людям, в які б життєві ситуації вона не потрапляла. гідність як лакмусовий папірець проявляє те, наскільки поведінка людини відповідає очікуванням відповідно до уявлень про статус та цінність людини. антиподом гідності виступає пихатість та перебільшена самовпевненість. межа між самоповагою, моральним задоволенням від виконаних обов'язків та неадекватною самооцінкою дуже крихка, а її порушення викликає напругу у взаємовідносинах, руйнує нормальний моральний клімат. пихатість, звичайно, не є тотожною виправданій самовпевненості: поза останньою навряд чи людина може діяти належним чином, не губитись у несподіваних ситуаціях. нормальна, здорова самовпевненість, як правило, стимулює людину до вдосконалення своїх навичок чи то у професійній сфері, чи то в сфері міжлюдських стосунків. такого роду ситуації вже неодноразово спеціально досліджувались у моральній практиці, в результаті чого були вироблені засоби їх вирішення, спрямовані на розвиток уміння реально оцінити себе, свої можливості, навчитись дивитись на свої дії з позиції загальнолюдського досвіду і повернути втрачену самоповагу.

думаю підійде?