Письмовий твір-оповідання на основі побаченого

нещодавно у новому мікрорайоні, під час святкування відкриття міського парку, стався прикрий випадок. двоє молодиків гралися з легкозаймистими забавками і з необачності стався маленький вибух, що наполохав усіх присутніх. свято однозначно було зіпсоване. охоронці покарали молодиків штрафом. а всі присутні, вже з не таким святковим настроєм, як на початку церемонії відкриття, почали розглядати нові архітектурні рішення   парку. сподіваємось, що цей випадок не зіпсує подальшу репутацію нового місця

у мене вдома вже два роки живе сухопутна черепаха люся. на сімейній раді ми вирішили, що не будемо її садити в акваріум або в якусь коробку, адже тварині, як і людині, потрібна свобода. люся у нас дуже волелюбна черепаха.  вона повзає, де хоче і спить, коли захоче.

коли люся хоче їсти, вона виповзає на середину кухні, підводиться на передні лапи, витягає голову і крутить нею по сторонах. якби вона вміла говорити, вона б сказала: «люди, ви не бачите, я голодна! » люся дуже любить капусту, яблука, моркву і сиру картоплю.

одного разу вночі я вийшла на кухню попити, не включила світло і ледь не наступила на черепаху. я дуже злякалася, навіть підстрибнула, а люся проповзла мимо, не звернувши на мене жодної уваги.

повзає люся дуже швидко, зовсім не як черепаха. якщо у неї є якась мета і вона до неї прагне, за нею не наздогнати. іноді вона де-небудь ховається, і ми її всією сім’єю розшукуємо. у такі хвилини ми шкодуємо, що наша люся не вміє вимовляти які-небудь звуки (наприклад, гавкати, нявкати або щось ще).

а навчила мене люся доброти . турботи про когось опруч себе . тому,хто цього потребує. навчила цінувати дружбу .

моя люся дуже розумна і красива черепаха, і я її дуже люблю!

можна підставити іншу тваринку 

Мій обов'язок перед природою мова землі земля прокидається щороку від сну. здається, що коли збігають останні струмочки, то вона востаннє зітхає, щоб далі вдихнути на повні груди свіжого повітря й дати буяння всьому живому. тоді настає справжня весна. а ще мені уявляється, що земля ніби звертається до нас: «бережіть мене, я багата, я родюча. піклуйтеся про мене — і ви не знатимете нестатків. доглядайте мене, і вас ніколи не хвилюватиме майбутнє. поважайте мене, я гідна такої поваги, адже я піклуюся про вас, люди». я слухаю цей голос землі, і мені стає так соромно, що хочеться сказати: вибач мені і тим, хто не поважає тебе. обіцяю тобі, що свій обов'язок перед тобою я буду сумлінно виконувати. моя прабабуся розповідала, що колись батьки карали малих дітей навіть за те, що ті плювали на землю, казали, що то гріх великий, адже земля — свята. сьогодні ми цю святість утратили. ми так ретельно вичищаємо асфальт, у який ми одягнули міста, що, власне, нас уже й не цікавлять дерева, трава, що росте поруч. і ми байдуже кидаємо сміття під ці дерева, молодики свої недопалки.  рідна наша земле, прости нас, нерозумних своїх дітей. сподіваюся, що моє покоління виконає свій обов'язок перед природою: будемо берегти її та захищати, як те робили колись наша предки. ми навчимося розуміти мову землі, відчувати її потреби, і вона віддячить нам сторицею: добро повернеться добром