Твір на тему "мій робочий день" або "мій вихідний день".

    у будні дні люди повинні ходити на роботу,щоб заробляти гроші,або в школу щоб вчитися.коли закінчується робочий тиждень ми дуже раді приходу вихідних,тому що це хороший час для нас,щоб відпочити,поспілкуватися з друзями і родичами або просто присвятити цей час собі.о

      я зазвичай ходжу до  школи 5 разів на тиждень отже в мене є два вихідних субота і неділя.у ці дні я не встаю рано,я можу поспатибільше,ніж звичайно,тому що немає необхідності кудись поспішати.потім я відпочиваю,дивлюся телевізор,читаю книгу або просто слухаю музику.коли погода гарна,я намагаюся проводити час на свіжому повітрі.до менне приходять друзі,і ми йдемов кіно,парк, кафе або музей.

      після гарного відпочинку все ,що мені потрібно зробити,це приготуватися до робочого тижня і чекати з нетерінням наступних вихідних.

 

чесно кажучи твір писала сама без інтернета получила одинадцять ів успіхів тобі

Умоєї бабусі перед хатою у садку розкинувся величезний квітник. кожні з квітів милують людське око: червоні тюльпани і блідо-рожеві півонії, ніжні троянди і п'янкий жасмин, темно-синій бузок і жовтогаряча красоля. є тут і м'ята, і любисток, і нагідки з чорнобривцями. ще й барвінок зеленіє в квітнику. під старою грушено знайшла притулок лісова квітка конвалія. як і чому потрапила вона сюди? — посадила я її тут давно — накопала в глухому лісі. кажуть, що конвалія — символ прихованого кохання. ще в дитинстві почула я таку легенду, — почала свою розповідь бабуся.—жила в нашому селі красива дівчина-наймичка. закохалася вона в панича. він теж її палко покохав. коли дізналися про це старі пани, наказали знищити дівчину. схопили її панські прислужники, повели до лісового озера. вона, бідолашна, плакала: де падали її сльози, виростали конвалії. та не сльози — втопили нещасну в озері. i на тому місті з'явились прекрасні білі лілеї. панич, коли дізнався про це, прокляв своїх батьків, пішов до озера і довго-довго дивився на чудові квіти. так і сидів там, доки не перетворився на зелений дуб, котрий і зараз росте біля

Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. то родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. то її велике «я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі україна. буває, часом, сліпну від краси. спинюсь, не тямлю, що воно за диво,– оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься – україна. така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з богом говори. україна – неозорі простори рідної землі, що прослалися від карпат до чорного моря. україна – це історія народу, який протягом багатьох років боровся за свою свободу і незалежність. україна – це рідна мова, яка, долаючи перешкоди і всілякі перепони, стала однією з найрозвинутіших мов світу. україна – наша батьківщина. василь симоненко писав: «можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину! »