1) укажіть слово , будова якого визначена правильно ( а ) дощик - корень дощ , суфікс ик ( б) черствому - корень черств , суфікс ом , закінчення у 2) укажіть групу слів , у кожному з яких правильно виділено суфікс ( а ) віконечко -суфікс ечко ( б) вовчик - суфікс чик ( в) картинка - суфікс тинк 3) укажіть слово , у формах якого звук ( і ) не чергується з ( о) або ( е) ( а ) сніг , хліб , кінець ( б ) піч , промінь , грім ( в ) витікати , заплітати , підмітати

1) a 

2)б

3) а 

ответ:

іван якович франко, велет української культури, все життя виявляв гарячий, непідробний інтерес до історії вселюдської та національної, української. серед його здобутків у цій царині слід передусім згадати повість «захар беркут» («образ громадського життя карпатської русі в хііі віці»  — такий підзаголовок дав сам автор), воістину класичний твір, в котрому рідкісна здатність франка поєднувати в єдиний, органічний, нероздільний сплав «злободенну» насущну політику та чарівно-поетичну, заклично-сонячну романтику (і все це — на суворій основі реалістичного відтворення історії, попри щедре використання народних легенд, міфів, переказів сивої давнини) була втілена справді блискуче.

іван якович був переконаний, що «повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних живих людей». саме для цього творився й «захар беркут». основна ідея повісті проста й вічна: як зберегти, втримати духовну, політичну та економічну свободу (тобто право вірити в те, що відроджує в народі життя; право заводити й обстоювати свій власний, вільний суспільний лад; право на землю і всі плоди власної праці, право на «своє добро») як кожної людини, так і громади загалом? що для цього необхідно? пошуки відповіді на це запитання і надихнули геніального письменника в роботі над повістю (франко думкою переносився у прадавні, оповиті загадковим серпанком часи — хііі століття, добу червоної, галицько-волинської або карпатської руси, з очевидною насолодою створював образи сильних тілом і насамперед духом людей, що живуть як органічна частина великого прасвіту природи, що можуть з однаковим завзяттям схопитися у двобої з гігантським ведмедем та з іноземними загарбниками — монголами, боронячи свою свободу).

декілька слів про творчу історію «захара беркута». 1882 року львівський журнал «зоря» оголосив конкурс на кращу повість. слід зауважити, що головним редактором цього видання був на той час гімназіальний «професор» (сучасною мовою — просто вчитель) о.партицький, чиї політичні та естетичні вподобання багато в чому не збігалися із франковими. і все ж таки іван якович вирішив узяти участь у влаштованому «зорею» конкурсі. по-перше, успіх давав змогу бодай якоюсь мірою пом’якшити матеріальну скруту, котра дошкуляла письменнику, до того ж, ще й переслідуваному імперською австро-угорською поліцією, адже жив він на ту пору в рідному селі нагуєвичах під наглядом жандарма, як сам писав про себе, «рубав січку і коні пас», будучи цілком позбавленим і доступу до бібліотек, і будь-якого літературного товариства. (якщо вітчим не відмовляв у шматку хліба, то про одяг і взуття треба було вже дбати самому. «одежі нема, чобіт нема, довги стоять і гавкають. впрочім, надворі сльота, погань перервала польову роботу. сніг присипав був і отаву, і бульбу, і ярину на городі — басоля, соя вся вимерзла, дали коровам. сумно тепер на селі» — цей уривок з листа, написаного франком восени 1882 року, дає певне уявлення про життя поета в ті дні.) а по-друге, франко вже мав творчий задум — те зернятко, з якого потім виросла повість «захар беркут». ще в травні 1882 року в листі до свого товариша і. белея він зізнавався: «думка в мене була — написати повість по-ні історично-сенсаційно-реальну, та що, вже ось пару місяців ношуся з нею, як дурний з ступою, а навіть зачати ще не вспів. чи вспію ж восени скінчити, і взагалі, чи буде з тої кози м’ясо? » на це питання відповів сам автор. повість франко написав восени 1882 року, протягом зовсім короткого часу; цей твір, надрукований у журналі «зоря» (1883 рік, № 7-15; у травні 1883 року письменник здобув за «захара беркута» премію на оголошеному «зорею» конкурсі), по праву став одним з найпопулярніших в українській літературі.

ответ: шевченко для україни – не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. значення його слова для нас особливе. тарас шевченко – національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець, - і в цьому немає перебільшення. при всій значній кількості різноманітних друкованих матеріалів про видатного українця тараса григоровича шевченка, його особистість і до цього часу полишається непізнаною в усій своїй повноті. загадка феномену шевченка залишається нерозгаданою. саме цьому дана тема актуальна у наш час.

тарас шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. він прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення.

уже з дитячих років виявляється в ньому надзвичайна допитливість розуму, особлива вразливість натури. ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. безсумнівно, це не могло не позначитися на формуванні та творчому розвитку майбутнього поета

не полишаючи мрії навчатися малювати, 14-річний тарас попросився на навчання до відомого в окрузі маляра, який помітив здібності підлітка й погодився   його вчити, лише вимагав на це дозволу поміщика-власника. та замість дозволу навчатися маєтків забрав тараса до панської челяді. нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували шевченка в білі ночі виходити в літній сад і змальовувати статуї. тут відбулась перша зустріч тараса зі своїм земляком художником і. сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив йому. і.сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур. (карлом брюлловим, василем григоровичем, олексієм венеціановим, василем жуковським, євгеном гребінкою). підневільне становище молодого талановитого художника хвилювало його петербурзьких друзів. таким чином к. брюллов розпочав працю над портретом в. жуковського, яку потім розіграли в лотереї, а за отримані гроші викупили т шевченка з кріпацтва. він почав відвідувати   класиз малювання академії і скоро став одним з найулюбленіших учнів к. брюллова. за сучасних умов незалежного розвитку україни, як держави варто переосмислити висловлені раніше аналітичні, часто-густо суб’єктивні  оцінки спадщини тараса григоровича , не лакуючи особистість генія, не підганяючи його погляди під офіційну чи сповідувань ідеологію. прикладом такого незаангажованого аналізу творчості кобзаря може бути праця сучасної письменниці оксани забужко. слід безперечно погодитися з її думкою про ідейну багато вимірність творів поета і приховане в них «напружене мерехтіння смислів», що «робить його унікальним феноменом»

отже, враховуючи вищесказане, я прийшов до висновку, що неперевершений світоч української культури, геніальний поет т.г. шевченко зробив внесок в історію україни і як народний митець, і як провісник національної ідеї. усним і друкованим словом закликав до рішучого повалення самодержавно-кріпосницького ладу російської імперії. а його картини, які відомі широкому загалу, можемо побачити в музеях нашої країни і за кордоном.

объяснение: