Виписати уривок з префіксами з художньої літератури

посерединi села великий майдан, де стояла невеличка дерев'яна церква, а побiч неї вбоге попiвство.  не було тут видко якоїсь заможностi. кожний клав таку хатку, щоб легше перед холодом i спекою захиститися, а бiльш нiчого.  нiкому не снилося будувати гарних домiв з хоромами, бо нiхто не знав, що завтра станеться, чи його праця вiдразу не спопелiє. то були страшнi часи татарських набiгiв на україну.

це уривок з оповідання андрія чайковського "за сестрою". 

префікси я виділила. переписуй)

 

 

 

 

p.s. не забудь вибрати мою відповідь як " решение"

Дитина може навчити дорослого трьох речей: радіти без причин, завжди знаходити собі заняття і наполягати на своєму. пауло коельо діти не зважають ні на які комплекси та умовності, усі події та явища сприймають як факт, не аналізуючи їх, легко переорієнтовуються з поганого на добре, а від цього живеться їм простіше і легше. тому дорослим слід не лише повчати підростаюче покоління, а й самим повчитися у нього багатьом речам. якщо дорослі виховуючи дітей зуміють бути не лише поважними, заклопотаними, повчальними й занудними а ще й спостережливими, то зможуть помітити що діти вміють не тільки пустувати, неслухатися та дратувати їх, а ще й з завидною легкістю робити багато унікальних речей, які у дорослому віці нам недоступними. наприклад, діти майже ніколи не нудьгують а буденний ритм життя перетворюють на мрію та казку, завдяки своїй уяві і прагненню позитивних вражень.

Як чудово виглядає зимовий ліс і як гарно в ньому на прогулянці! все навкруги біле, вкрите м’яким пухнастим снігом. на гілках могутніх дерев, особливо на широких лапах вічнозелених ялинок, уляглися невеликі купи снігу, схожі на справжні шапки. всі дерева схилилися, напружені снігом. коли така шапка падає з гілки, вона розпрямляється і ніби вистрілює, прагнучи до неба. небо блакитне і чисте, ніби сльоза. на сонці блищить сніг, переливаючись та граючи у сонячних променях скупого зимового сонця всіма барвами веселки – навіть болячи дивитись на цю розкіш природи. морозно. сніг хрумає і вискрипує під ногами. і якщо взяти трохи снігу в руки та уважно його роздивитися, то можна побачити окремі сніжинки, які є найкращим витвором мистецтва найчудовішого майстра – самої природи. ніби якийсь казковий ювелір майстерно вирізав ці ажурні крихітні зірочки. дерева в лісі скрізь вкриті не тільки снігом, але й інеєм та памороззю. у лісі зимовим днем тихо, здається, що всі сплять, вкриті білосніжною ковдрою. звуки у морозному повітрі дуже швидко розносяться і лунають на далеку відстань. тому чути, що сплять все ж таки не всі – ось ворона каркнула, ось і сорока застрекотіла, а ось подала голос ще якась зимова пташка. а зовсім поряд цвірінькає синичка. на прогулянку я взяв трохи хліба і борошна, тому ж насиплю його пташкам, бо в зимовий час їм приходиться дуже скрутно і находити собі їжу на землі, вкритій сніговим покривалом, зовсім важко. ні, точно, сплять в зимовому лісі не всі. ось і чиїсь сліди на чистому снігу. хто ж тут бігав? скоріш усього, це заєць у своєму білому зимовому кожушку рятувався від зголоднілого сірого вовка або від рудої красуні – лисиці. сонце взимку ховається дуже рано, тому не треба баритися. мені пора поспішати додому, бо на капелюшках ялинок рожевіє сніг, а білі стрункі берізки самі стають рожевими та золотавими. ось спочатку блакитні, а потім фіолетові і сині тіні по снігу між мовчазних дерев. небо починає червоніти на заході, а зі сходу стрімко іде темрява, яка за лічені хвилини нагонить подорожнього і вимусить його поспішати до своєї домівки. вже можна побачити навіть тоненький серпок молодого місяця. вечоріє, становиться значно холодніше. а я повертаюсь додому, йдучи назад по своїх слідах, ще раз притоптуючи хрусткий сніг. і тільки-но я вийшов з лісу, обернувся, а ліс уже зовсім чорний на фоні синього снігового килима. на добраніч, тихий та привітливий зимовий ліс, вкритий прекрасним зимовим покривалом, ми ще побачимось!