Не большой рассказ на тему "чем особенна эта весна"

каждая весна хороша по своему. иногда солнышко часто выглядывает и дарит нам тепло. иногда серые громоздкие тучи не ему пробраться. иногда на асфальте часто появляются берюзовые лужи от дождя. а иногда дорога горячая-горячая. эта весна мне запомнилась особо, произошедшим не давно случаем. было раннее утро. майский день. ярко и высоко светило солнце. я сидела на обрыве оврага и наблюдала за колышимися ветвями ивы. на ней набухали почки. вдруг, где-то в далеке я услыхала топот копыт. посмотревши на лево я увидела белую лошадь. она была словно ветер. будто отвечала за это на земле. она неслась и любая приграда была ей не по чем. грива восхитительно волнами переливалась в воздухе. "о как прекрасно"-думала я . лошадь скрылась. больше я ее никогда не видела. но почему-то когда я чувствую прохладу ветерка на моем лице я сразу вспоминаю ту белую ; )старалась)

Батьківщина - що вона для мене значить              іть україну у сні й наяву,              вишневу свою украї              в. сосюра              щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі - в нашій славній україні.              любов до батьківщини починається з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки. не знаючи історії рідного народу, не можна бути громадянином своєї держави.              як і для кожного з нас, батьківщина для мене - це місто, де я народився і живу, де живуть і працюють мої батьки, - земля моїх пращурів!               батьківщина - це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любов'ю і надією; це місце, до якого людина завжди повертається, де б вона не мандрувала у світі.              батьківщина - це все, що мене оточує: і небо, і зорі; ліси і поля; люди, які поруч зі мною в радості чи смутку; це те, що підтримує людину у час негоди, дає сили пережити усі негаразди.              нехай рідна земля пошле нам силу для життя. подивімося на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні, полинемо аж до сонця і зірок і поглянемо на трепетну землю, - і тоді відкриється нам на зелено-голубому лоні планети край, що нагадує собою серце, - і це україна, співуча рідна моя земля. 

Існують місця, які завжди викликають у людини подив, хвилювання і захоплення природною красою та неповторністю. Таким місцем є Хортиця — мальовничий острів, з обох боків омитий широким і могутнім Дніпром, оточений високими кам’яними скелями, піщаними берегами, вкритий зеленим лісом та синьоокими озерами, прикрашений різнобарвними квітами. Дивовижний краєвид та славна минувшина привертають увагу до острова мешканців міста Запоріжжя, мандрівників із різних куточків України та світу. Хортицю прославляли поети і художники, вивчали історики та краєзнавці. Кожен українець лине душею до її життєдайних джерел.

Острів Хортиця — єдина комплексна історико-культурна та природна пам’ятка, що охоплює період історії людства від епохи палеоліту (35 тис. р. до н. е.) до наших днів. За бронзового віку (ХУШ-УПІ ст. до н. е.) Хортиця стає одним із економічних та культурних центрів Дніпровського Надпоріжжя. Залізний вік (УІІІ ст. до н. е. — початок н. е.) залишив після себе курганні та ґрунтові могильники, Совутин- ське городище. Частина з них належить до дивовижного періоду в історії острова — скіфської доби (УІІ-Ш ст. до н. е.). Перші століття нової ери на Хортиці пов’язані з періодом черняхівської культури, а у другій половині І тис. н. е. тут проживали слов’янські племена. За часів Київської Русі через Хортицю пролягав відомий торговельний «Шлях з варяг у греки», і саме тоді поблизу плавневих озер острова розташувалося стародавнє поселення, яке дослідники називають Протовчим (Протолче).