Уякому реченні не треба ставити тире між підметом і присудком? (чому? ) a/моє кохання / світла пісня. b/оженитися / не дощик пересидіти. c/кров / не вода, а вода / не камінь. d/хліб / усьому голова.

Ще  з пелюшок   пам’ятаю свою бабуню ганну. вона завжди вставала з ліжка  після третіх півнів   та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося  на срібному блюдечку . але з часом це  стало їй у великій пригоді , адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. моя бабуня отримала професію,  набила руку   в своїй справі, тому її завжди шанували. навіть на пенсії вона ніколи  не била байдики . хоч  багато води сплило   з часів її молодості, любов до праці їй не втрачати  жаги до життя   до глибокої старості.

у моєї мами найкрасивіші очі!

зелено-блакитні ( або , які там у твоєї матусі очи), добрі, неповторні !

вони ведуть мене по життю, і підтримуючи своїм променистим світлом.

з самого народження і до сьогоднішніх днів, коли я сама вже стала мамою, я дивлюся на ці рідні до болю очі, я читаю в них багато чого, різне, але безсумнівно повне любові і тепла до мене.

мамині очі-що може бути ближче і рідніше?

адже в них я бачила не тільки радість і сміх, була і тривога, наприклад коли я хворіла, і біль, безглузда, заподіяна мною по недолугості і малолітству, були сльози, причину яких я боялася запитати, але кому стояв у горлі і самій хотілося плакати.

а потім щось сталося-ми з мамою стали дуже блізскімі подругами, ми раптом стали розуміти один одного, як напевно тільки ще буває в ранньому дитинстві, коли мама-центр твоєї всесвіту.

ми разом ходили по магазинах, змінюючи стиль і мені і мамі, разом забігали в парфумерні бутіки і пробували новинки, разом ходили в кіно і багато, багато, багато говорили

і очі, ви знаєте, мамині очі світилися неймовірним світлом, вони заграли новими фарбами щастя! тов, це були напевно блізскіе, навіть я б сказала-найвищі моменти близькості мене і мами у моєму житті

тепер у мене теж є дочка, і вже я-мама, а моя мама-бабуся. ми живемо окремо, на жаль стали рідше бачитися. часом я лаю себе, що не маю такої чудової звички дзвонити мамі кожен день, але при найменшій можливості серце рветься туди, туди де мама, хочеться знову притиснутися до неї, відчути неповторну мамине тепло і побачити її чудові зелено-блакитні очі, очі, яких немає більше ні в кого на світі !

і тоді ми збираємося, стрибаємо в машину і летимо до нашої улюбленої бабусі і мамі !

бережіть мам, адже мама подарувала кожному з нас цей світ !