Двое дивляться: один бачить калюжу, другий-зорi.

пояснюється так що різні люди дивляться на світ по різному

 

Вибирай найголовніше шевченко й далі підпорядковував  ідейне   спрямування своєї політичної і особистої лірики меті пробудження національної і соціальної свідомості народних мас україни. використовуючи характеристичну для його творчості мистецьку форму «подражанія», поет прорікає у вірші «осії глава xiv» (1859) неминучість майбутньої революційної розправи над гнобителями україни  — російськими царями. поема «марія» (1859 ) присвячена одній з основних тем шевченкової творчості  — темі про страдницьке життя жінки-матері. образ марії в поемі шевченка не має багато спільного з богословським образам  богородиці . біблійний сюжет служить лише зовнішнім приводом для цілком самостійних висловлювань поета. у поемі шевченка мати виховала свого сина борцем за правду, віддала його людям для їх визволення, а сама «під тином», «у бур'яні умерла з голоду». і. франко вважав цю поему «вершиною у створенні шевченком ідеалу жінки-матері». наприкінці життя шевченко почав перекладати  «слово о полку ігоревім»   (1860 ), та встиг перекласти лише два уривки  — «плач  ярославни»   (2 редакції) і «з передсвіта до вечора». свій останній поетичний твір, вірш  «чи не покинуть нам, небого» , шевченко закінчив за 10 днів до смерті. написаний з мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог шевченкової творчості і відзначається неповторною ліричною своєрідністю. в  україні  та за її межами існує багато пам'ятників шевченку. одним з найкращих уважається пам'ятник у  харкові, великі пам'ятники кобзареві встановлені також у  києві,дніпропетровську,  донецьку,  львові  та інших містах. за кордоном пам'ятники шевченку встановлено у росії (москва,  санкт-петербург), сша (вашингтон), канаді (вінніпеґ,торонто), польщі (білий бір,  варшава), чехії (прага). білорусі (берестя,  гомель,мінськ,  могильов,  слуцьк), грузії (тбілісі), угорщині, парагваї, узбекистані, франції (париж, монтаржі) австралії (канбера). найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим кобзареві, є  шевченківський національний заповідник  на місці поховання поета на тарасовій горі у  каневі.національний музей тараса шевченка  знаходиться у києві, його філіалом єлітературно-меморіальний будинок-музей. у  торонто,  канада, існує музей, присвячений виключно шевченківській тематиці. у галузі літератури щорічно присвоюється  шевченківська премія  — одна з найпрестижніших відзнак україни.портрет  тараса шевченка зображено на банкноті номіналом 100  гривень  та на  золотійпам'ятній монеті номіналом 200 гривень.

Одного разу до дієслова прийшла несподівана думка: «я найважливіша частина мови». чому, запитаєте ви, дієслово так вирішило? а тому, дорогі друзі, що на свято рідної мови до нього завітав «хитрий лис» прикметник. ось що він йому запропонував: «друже дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови! » -      та що це ти таке кажеш, брате прикметнику? – здивувалося дієслово. -      а ти сам розсуди. без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться? -      як це? – не переставало дивуватися дієслово. -      а ось так, послухай речення: галя квіти теплою водичкою. -      що теплою водичкою? – запитало дієслово. -      ось бачиш, не зрозуміло. чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся прикметник. -      так, ти правий! – гордо мовило дієслово. – що ж ти пропонуєш, прикметнику? -      та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови. -      хто ж мене царем проголосить? і як на все це подивиться наш брат іменник. -      наших маленьких друзів: займенника прийменника та сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун прикметник. іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов. о, ось тепер дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської. прикметник тим часом побіг до іменника і став йому нашіптувати: « ой іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик дієслово. хоче, щоб його царем проголосили! »  -      та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся іменник. ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша! -      звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив іменник. -      так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» прикметник до прийменника, займенника.  прислівника, числівника та сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство. і ось зібралася рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – дієслово чи іменник? кому царем бути? одні кричать: «іменнику! », інші «дієслову! » а прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив. мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої зв’язна мова. прилетіла вона на своєму вірному коні тексту і мовила: «ви, братики, послухали хитруна прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. ти, дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? а без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? чи згодні ви, друзі, зі мною? » -      і справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун займенник, його підтримали інші. -      а ти, прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця зв’язна мова. з того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.