Твір-розповідь яке добро робили тобі інші люди

мені за моє життя зробили багато добра. його все таки більше ніж зла. найчастіше людина пам'ятая все, що її зробили погане - це не правильно! добро мені роблять мої батьки, моя сім'я, деякі сусіди, друзі. наприклад, сестра іноді є з ім завданням, мама будить у школу, батька - це все добро. я пам'ятаю добро яке зробили мені люди все життя. ці спогади гріють мені душу та заставляють пробачити, якщо мене хтось образив. треба пам'ятати, цінувати та робити добро!  

носити мундир неважко, а от бути військовим за покликанням — справа не з легких. така людина повинна бути доброю та чесною, справедливою та сильною духом. життя військового сповнене стресів та емоційних потрясінь. адже ситуації, в яких вони опиняються, бувають різними, і їм, як і всім людям у світі, нелегко бачити горе та страждання інших. а уявіть собі, що відбувається в душі того, хто бачив смерть? чия б вона не була: товариша, колеги або звичайної людини. тут навіть незламному стане тяжко, а військовий, окрім того, буде відчувати провину за те, що не запобіг втратам.

бути військовим — означає терпіти різні негаразди. хтось залишає вдома батьків, хтось кохану, хтось дружину з дітьми. вони не можуть відмовитися або оскаржити наказ командира. для них служити своїй країні — найвищий обов’язок.

справжній військовий повинен бути патріотом своєї країни. у деяких ситуаціях це може бути нелегко, адже часом постає питання вибору: виконати обов’язок перед батьківщиною або відсторонитися і рятувати себе та родину. на мою думку, якщо людина обрала таку професію, то для неї обов’язок перед державою має бути на першому місці. ось чому можна вважати, що військовослужбовець — це покликання, бо чесноти для цієї роботи потрібно мати в крові.

і врешті-решт військовослужбовець — це людина, що має честь. не лише гідність, а саме честь. це те, що змушує його виконувати обов’язки, взірцево поводитись і гордо нести звання захисника своєї країни.

професія військового — одна з найпочесніших у світі. ці люди стоять на варті миру та спокою. разом із витривалістю та незламністю вони несуть у своєму серці добро, патріотизм та чесність, що змушує усіх людей із повагою ставитися до них. тому кожному з нас потрібно рівнятися на них

разновидности

внешне сопилки различаются по размеру, количеству отверстий и материалу из которого они изготавливаются. все эти различия вызваны широким распространением инструмента, где каждая местность вносила свои особенности (украина вторая по величине страна в  европпе  европе (sop.) и по всей ее территории широко распространен этот инструмент).

мы рассмотрим два самых распространенных вида сопилки, это хроматическая сопилка с десятью отверстиями, и традиционные диатонические инструменты с шестью отверстиями.

десятидырочная сопилка будет рассмотрена как более совершенный с точки зрения музыки инструмент, в то время как инструмент с шестью отверстиями позиционируется как более простой и одновнеменно с тем более народный (ведь концертная десятидырочная сопилка «родилась» только в 20-м веке).  вполне возможно что данное описание сопилок будет со временем дополнено.

материал

сопилка — деревянный музыкальный инструмент, который обычно изготавливают из лиственных пород дерева: груши, клена, березы, граба, калины, черешни и т.д. практикуют так же и такие материалы как эбонит, пластмассы, или метал. однако из-за простоты изготовления и применения недорогих пород дерев, наиболее распространены деревянные сопилки.

материал стал одной из причин такого распространения этого инструмента. лиственные породы дерева растут по всей украине, и сопилку можно сделать что называется из подручных материалов. а при такой конструкции навыки можно приобрести быстро.

популярно было делать сопилки из бузины. дело в том что сердцевина в ее стебле без особого труда выдавливается куском проволоки или веткой более твердого дерева.