Твір на тему "секрет злагоди між людьми- усмішка і толерантність" :

                                          секрет злагоди між людьми.

людина полягає в тому, як вона може поводитися з іншими людьми. толерантна людина має бути максимально ввічливою зі сторони інших людей. хто така толерантна людина? це людина, яка гарно поводить себе у розмові. часто ми запитуємо, у чому секрет толерантності? усмішка! усмішка, яка сіяє на обличчі людини показує вихованість тієї людини. бути щасливими- це секрет усмішки людини. адже ми з вами полягаємо тільки на добрих вчинках. усміхатися дуже корисно. за однією усмішкою можна побачити справжню толерантність людини. усміхайтеся наздоровя

Цап та баран був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. і були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним. — ох, жінко,— каже чоловік,— проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. а збирайтесь, цапе й баране, собі з богом, щоб вас не було у мене в дворі. скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. пошили вони собі торбу та й пішли. ідуть та й ідуть. посеред поля лежить вовча голова. от баран — дужий, та несміливий; а цап — сміливий, та не дужий: — бери, баране, голову, бо ти дужий. — ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий. узяли вдвох і вкинули в торбу. ідуть та й ідуть, коли горить вогонь. — ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли. приходять туди, аж то вовки кашу варять. — а, здорові, молодці! — здорові! здорові ще каша не кипить — м'ясо буде з вас. ох, так цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь. цап і роздумавсь: — а подай лишень, баране, оту вовчу голову! от баран і приніс. — та не цю, а подай більшу! — каже цап. баран знову цупить ту ж саму. — та подай ще більшу! ох, тут уже вовки злякались: стали вони думати-гадати, як відціля втікати: «бо це,— кажуть,— такі молодці, що з ними й голови збудешся,— бач, одну по одній вовчі голови тягають». от один вовк і починає: — славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,— піду я по воду. як пішов вовк по воду: «хай вам абищо, з вашою компанією! » як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати: — е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку. як побіг, так і той не вернувся. а третій сидів-сидів: — ось піду лишень я, так я їх прижену. як побіг, так і той рад, що втік. то тоді цап до барана: — ох, нум, брате, скоріше хвататись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись. ох, як роздумавсь вовк: — е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? ось ходім, ми їх поїмо, вражих синів! прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли та й на дуба забрались. стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. як стали йти і найшли їх на дубі. цап сміливіший — ізліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче. — от лягай,— кажуть вовки ковтунуватому вовкові,— ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати. як ліг вовк догори ногами й зачав ворожити. баран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! цап сміливий не став міркувати, а як закричить: — подай мені ворожбита! вовки як схватились, так аж пили по дорозі закурились. а цап та баран безпечно пішли, та зробили собі курінь, та й живуть.

Життя - найдорожчий скарб.   а шанувати ту, яка нам це життя подарувала наш обов'язок. вже з дитнства ми любимо матір, бо вона пікліється про нас, догладає. ті казки, що нам їх мама розказувала, залишаються в серці , а потім ми їх переповідаємо своїм дітям. запам'ятайте, що на всій планеті немає ріднішої людини, ніж мати. вона - найкращий товариш. тільки її ми підпускаємо так близько до своєї душі, як нікого іншого. мама - сонечко ясне, що веде нас по життю, а коли вона плаче - найстрашніше покарання для дітей. любіть свою маму і ніколи її не забувайте!