Складіть твір за допоміжними словами: забув шапку, через місяць, літала пташенята, не став чіпати, гніздо, покришив хліба. оч зарание спосибо.

навесні ілья забув шапку у лісі.через місяць хлопчик пішов за конваліями.він побачив свій капелюх.над нею літалі пташки.а в капелюсі пищали пташенята.ілля не став чіпати пташине житло.він покришив на траву кусочки хліба і тихенько пішов додому.

колись одного сонячного дня я забув шапку на вулицi. я дуже пошкодував про це , тому що мене сварили мiсяць.я йшов до школи , а над моєю головою лiтали пташенята. змалку я любив маленьких друзiв та побiг за ними. ось побачив гнiздечко, а там моя шапка. але я не став чiпати та пташки зрозумiли ,що менi потрiбно та вiддали менi мою шапку. я збирався вже пiти та згадав , що мама менi поклала бутерброд.я взяв i у вiддятчнiсть покрошив хлiба.

                                                                                                        ось яка сетуацiя зi мною !

Украї моя рідна країна, земля наших батьків, на якій нам судилося народитися і жити, яка стала для нас вітчизною.  велична і трагічна історія моєї україни. здавна численні завойовники приходили на цю прекрасну, багату землю, щоб загарбати її й поневолити український народ.  народні пісні, думи, перекази донесли до нас правду про давні героїчні і сумні часи, коли славні козаки-запорожці боронили волю народу, священні землі рідної землі.  тривалий час україна, втративши незалежність, стогнала під ярмом поневолювачів. але тліла в народі під попелом неволі "іскра вогню великого", невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи. і першим, хто сказав про це на весь світ, був тарас шевченко:   не вмирає душа наша,  не вмирає воля.  традиції великого кобзаря підхопили і продовжили його численні послідовники — всі ті, кому не байдуже, хто ми, "чиї сини? яких батьків? "  саме завдяки їхній титанічній праці, самозреченості заради вітчизни україна нарешті здобула самостійність, стала незалежною. на цьому шляху зроблено тільки перші кроки. багато ще складних проблем у молодої нашої держави.  колись іван франко у пролозі до поеми "мойсей" з пекучим болем і гіркотою писав про свою знедолену батьківщину, про принизливе становище українського народу:   народе мій, замучений, розбитий,  мов паралітик той на роздорожу,  людським презирством, ніби струпом,  вкритий!   але останні строфи прологу непохитну віру поста в національне відродження рідної землі. віриться, що всі труднощі будуть подолані і стане україна щасливою і радісною домівкою мого народу. бо він того гідний!  

Ось і настала нарешті довгоочікувана зима: випав перший сніжок, потягнуло морозцем, іній розмалював вікна. з птахів, велика частина яких полетіла на південь, залишилися небагато; незвична тиша лише зрідка порушується шурхотом чиїхось обережних лапок даком снігу, що впав з ялини. звірі розділилися на дві групки: одна міцно спить в теплій нірці, інша метається в пошуках корму. ведмеді солодко сплять у барлозі, посмоктуючи лапу - ніхто не порушує ідилію лісу протяжним ревом і хрускотом ламаються гілок. лише вовк, упустили видобуток, зрідка завиє протяжно на весь ліс; одинокий лось обережно пронесеться мимо, не зачепивши ні гілочки. неподалік від лісу стоїть село: видно черепичні дахи, чутний гавкіт собак, цівки диму направляються в небо. ось мужичок вийде за хвіртку з відрами і попрямує до колодязя, вода в ньому замерзла - піде мужичок назад в хату і повернеться з сокирою. неможливо не замилуватися і красотою сніжного поля - прекрасна пора року зима.