Потрібно написати твір-оповідання на тему „свято великодня” 15-20 речень. іть будь !

великдень - одне з найбільших християнських свят, що відмічається в україні ще з x століття. цього великого дня чекали і дорослі, і діти, щоб не тільки побувати на церковній відправі, а й взяти участь у родинних та громадських обрядах. це і виготовлення свічки-трійці, і випікання пасок, і фарбування яєць. сьогодні мало хто знає народні звичаї і обряди, у місті їх майже ніхто не дотримується. але кожного року на великдень ми їздимо до бпбусі. від неї я знаю, що крашанки слід готувати в суботу, тоді вони зберігатимуться протягом усіх свят. вмію дати крашанці належні фарби і знаю, кому їх дарувати. так, червону крашанку дарують молодим, бо вона символізує радість життя і любов; пригостити жовтою, символом місяця і зірок, означає побажати хорошого врожаю. для бабусі я готую голубу крашанку, бо її дарують літнім людям і хворим, бажаючи здоров’я.

мені подобається вставати рано-вранці, бігти в сад і чекати перших променів сонця, яке в цей день «грає» і приносить людям щастя і здоров’я. бабуся навчила мене і молитви, з якою звертаюся до сонечка з проханням освітити мене добротою, красотою і любощами. я впевнена, народні свята і обряди слід відновити, бо це не тільки форма дозвілля. вони очиститися від бездуховності, оживлять наші душі.

 

У  старенького батька, якого звали  орел, був син-одинак і звали його орликом. виріс уже орлик, у пір’я вбрався, й прийшов вже  час на  переходити  власний хліб . от батько йому і каже: — сину,летимо в поле за їжею.я навчу тебе самостійності.ти повинен уміти сам себе годувати. — не голодний я,тату.  та й те поле таке порожнє, чи водиться там щось путнє? засумував батько, але виду не подав. мудрим був,вирішив зачекати слушної нагоди, аби дати синові урок. тому здійнявся й полетів на поле сам  сам. раптом до орлика підповз степовий вовк. — добридень, — привітався він солоденьким голосом і, аби той не бачив слиньки. — ти хто такий, і що від тебе так тхне? — я житель степів, одинокий вовк, — сказав і якомога ніжніше   і  клацнув зубами. йому дуже не хотілося полохати молодої пахучої птиці. — а чому такий смердючий? — скривилося орля. — бо багато рухаюся, на здобич полюю. не дарма ж кажуть, що вовка ноги годують, а птаха крила! — як це? — роззявив дзьоба орел. — все дуже просто. ти даєш мені одну пір’їну зі свого крила, а я тобі взамін якусь їжу. ось так твої крила можуть тебе годувати. — ці  а батько мені такого не казав. — та що там твій батько тямить? він уже старий, аби літати в ногу з часом. — гаразд, — погодилося орля,  не довго думаючи,  бо в животі давно уже  бурчало й дуже вже хотілося їсти. — пір’їна, так пір’їна! тільки ти мені спершу їжі принеси, а я тоді тобі пір’їну , а то раптом ще обдуриш… знаю я вас, вовків. — не хвилюйся. я слово, і дотримаюся його, — сказав вовк і помчав у бік поля. так була укладена таємна угода між старим хитрим вовком та молодим лінивим орлом. тепер щодня, в обідню пору зустрічалися вони на верхівці невисокої гори й обмінювалися гостинцями. вовк приносив свіжу їжу, а орля йому за це давало пір’їну. минуло літо. настала осінь. повіяли холодні вітри, стали йти проливні дощі. зголодніло, змерзло орля, сіло дожидати вовка. а його цього дня все не було та не було. і геть увечері, коли почали на горизонті з’являтися перші сутінки, а в орлиних очах темрява від невимовного голоду, прийшов вовк. — а тепер я тебе з’їм, — сказав він і голосно клацнув зубами. орля стало втікати, махати крилами, але так і не здійнялося в небо, бо було голим, а птахи без пір’я, як відомо, не літають. довго відбивався птах від хижого звіра, але так і не зміг його перемогти. знепритомнів і впав на землю. схопив його вовк і поволік до своєї нори, аби вовченят малих почастувати. летів тією місциною батько орлика. бачить, вовк когось волочить. не впізнав він свого сина в хижих зубах, бо ж той був геть обскубаним, пролетів повз. але потім передумав і вирішив урятувати пташину. повернувся та стрімголов кинувся на вовка і став клювати його в голову. робив він це так затято і з такою силою, що той здався і випустив здобич із пащі. орля розплющило очі й побачило батька. тільки тепер воно зрозуміло, якою цінністю для нього є навіть одна, бодай найменша орлина пір’їна. звелося на лапки й мовчки до свого гнізда — пір’я відрощувати, щоб згодом разом із батьком у степ за харчами полетіти.

Яка несподівана зустріч, доброго дня, друже!   -- о, марічка, ти теж тут?   -- так, я дуже люблю ковзанку і хожу сюди буквально кожного тижня, доречі я не одна: ось моя сестра -- надія. вона навчаеться в вишому навчальному закладі, тому ми бачимось дуже рідко. коли вона приїздить додому, то ми одразу ж йдемо сюди. -- так, тут дуже весело, навіть коли ти один.  -- дійсно! доречі, у тебе дуже гарний шарф, він пасує до твого пальто. -- дякую, я його купив нещодавно.  -- може поговоримо за чашкою кави? -- так, геніальна ідея, тут неподалік є дуже гарне кафе, гайда туди! -- гайда!