Твір міркування на тему чому книги потрібно берегти на 8 речень

книги корисні й необхідні людині.книга   -це джерело знань.  вони оточують нас з самого народження.

  з книгою ми   пізнаємо світ: бачимо, як змінюються дні і ночі. осінь і зима, весна і літо. дізнаємося, що таке тундра і тайга,   де живуть тварини   і які вони; скільки зірок на небі; чому в космос літають на ракеті; - книга дає нам відповіді на тисячі «чому».

книга   не тільки дає нам знання, а й навчає доброті і щирості

книги потрібно берегти, щоб   ще багато   людей змогло ними скористатися.

  а як неприємно навіть тримати в руках старі, брудні, порвані сторінки!

  а ще книги   роблять з дерева.   і якщо ми будемо берегти книги, то збережемо більше лісів на планеті.

Людина на яку я хочу бути схожою твір-опис якщо людина досить розумна, то вона час від часу займається самовихованням. читає книжки, розмовляє з дорослими, радиться, аналізує свої вчинки. і часто обирає когось більш ідеального, ніж вона сама і намагається бути схожим на свій ідеал. це може бути герой з книги, фільму, або існуюча людина, яка живе, навчається, працює поряд. людина , на яку я хочу бути схожою, : — це моя мати. вона добра і завжди жаліє мене, ніколи не говорить «я ж тобі казала! », якщо стається якась неприємність, про яку вона намагалася попередити. вона красива і вчить бути завжди красивою мене. вона розумна і знає багато цікавих історій, які я люблю слухати перед сном, або на відпочинку. вона дуже лагідна, ніжна і може безкінечно цілувати мене і шепотіти, яка я гарна, розумна, кохана дівчинка. інколи вона зве мене смішними словами «пупсик», «лялька». якщо в неї поганий настрій-мама співає і танцює, або затіває зі мною веселу і голосну гру. моя мати робить все для мене та для моєї сестри. вона завжди якось потішить нас. я її дуже люблю! вона ніколи не нервує, ніколи не розгублюється. найкраща людина у світі — це моя матуся! я хочу бути такою, як вона!

Язрання, знову якась відстороненість, депресія. це осінь так діє на мене? а може просто зпросоння мені не дуже хочеться заморочуватися і думати вро всіх і вся? високі дерево розкинули своє безлисте гілля і ніби намагаються вдертися до моєї кімнати, а я просто сиплю навсібічь своєю вдячністю, адже лише це гілля і блакитне піднебесся ще поки тримають мене, не упасти в прірву. узбережжя вже не манить, холодне, майже пустинне, не хочеться про це і думати. переді мною ніби роздоріжжя, яке схоже на павутину, воно пригнічує, змушує мої груди нервово здійматися і опускатися, жадібно вбираючи свіже повітря, що так необхідне їм. ці муки нескінченні, так здається мені, але ранні промені сонця ще змушують триматися на плаву. це затишшя, гнітюче, я не можу незкінченно ділитися радістю, не можу сприймати навколишнє суспільство, яке давить, вганяє мене в крайності. я навмання хапаю першу річ, якою виявився шарф і босоніж вибігаю на вулицю, відчуваючи, що мої пальці, як коріння, всмоктують всю силу, якою наповнена земля до краю, відчуваю холодну росу і проймаюся невимовною вдячністю, незнаючи до кого саме.