Твір на тему "краса рідного красю". мне на завтра нада умоляю)

я писал это сочинение под свой край изменеш чучуть вот (я сам писал)

 

                                                                                                                                                                                                                                                      и я смотрю — я просто очарован!

                                                                                                                                                                                                                                                      уже вдали край неба засиял.

                                                                                                                                                                                                                                                      так ,

                                                                                                                                                                                                                                                        ,

                                                                                                                                                                                                                                                        утро приднестровья!

                                                                                                                                                                                                                                                        любимая

                                                                                                                                                                                                                                                        и светлая земля!                

                                                                                                                                                                                                                                                                                              (н.в. иченко)

я  живу в прекрасном крае --приднестровье. само название уже говорит о жемчужине нашего края  -  реке   днестр. в лучах теплого южного солнца величавый  тирас несет свои воды. его высокие берега одеты в зелёные леса. трудолюбивые люди  разбили множество фруктовых садов. а главной гордостью стали виноградные плантации. далеко за пределами государства известны вина из чудесного сока.

каждое время года неповторимо красиво в моем краю. лето радует зеленым ковром трав и разноцветной россыпью цветов.  осень раскрашивает всеми цветами радуги листья лесов, садов, и парков. прогулка за опятами или маслятами дает заряд бодрости и полные легкие кислорода. зима - осыпает искрящимся инеем ветви деревьев и причудливой формы кусты. рисует ажурные узоры на окнах. сковывает льдом реку и сердито трещит морозом. и вот, наконец,  девочка-весна  уже осторожно заглядывает раскосыми зелеными глазами сквозь узорчато-искристую зимнюю мантию. то зазвенит она веселым смехом капели, то кинет россыпь подснежников на лесную полянку.

этому краю посвящено много стихов, потому что нельзя не любить это благодатное место. клубящийся над водой туман, дает ощущение жизни над облаками. кусочек рая -  так называют местные жители эту землю. закончу я свой рассказ еще одной цитатой из стихотворения нашего земляка- рыбничанина – николая васильевича иченко:

                                                                                  во мне живёт, цветёт и зреет

                                                                                  мой добрый край, мой славный край!

  мій край самий найгарніший. він має неповторну красу. дерева, що оточують цей край, мають зелені крони, а коли наступить зима, то вони покриваються білою ковдрою, неначе, якась королева лісів наділа на себе нареченну сукню. а про річку я навіть і говорити не буду. вона така гарна, що коли тільки краєчком подивишся на неї, то завмирєш на місці і не можеш зрозуміти де ти? , почнеш думати, як бог міг створити таку гарну, ні, божественну ! небо завжди в моему краю голубе, а коли закат,то воно переливається різними барвами, неначе потрапив у казку.мій край має саму неповторну красу!

«айвенго» - це історичний роман. але вивчати по ньому історію, мабуть, не слід. цей роман є відтворенням пам'яті про події, а не самих подій. а спогади завжди якоюсь мірою викривлені. і з цим нічого не вдієш.  через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. король річард або його брат, наприклад. перекривлені авторською волею і легендарні герої робін гуд та його весела компанія. а про тих, хто створений авторською уявою, нема що й казати.  цікаво спостерігати за розмаїттям подій, які щедро подав автор у романі. тут усього багато. ось приходить в батьківський дім ніким не впізнаний син. його впізнають тільки раби — як колись одіссея. повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники робін гуда. домагається кохання прекрасної єврейки лицар храму. інший лицар захоплює у полон свого пораненого та осіб, які його .  ось на такі події багата книга. все це, напевно, навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач змії пристати на той чи інший бік. і ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію у інтригах, які розпочинають принц джон та його прибічники.  письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний.  річард левине серце — справжній герой і король усіх ійців. навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. усе найкраще,втілено в ньому. а протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада.  хрестоносець айвенго, який все зробив для визволення святого гроба і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства.  можна продовжити це співставлення, але, мабуть, досить. краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. як вода і вогонь.  саме тому їхня війна буде жорстокою. перший час перевагу матимуть темні сили. так завжди буває. вони перші удару у вигідний для них час. жодні моральні правила їм не заважають. але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв.  так сталося і в романі вальтера скотта.  як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. тоді читач сам, можливо, повстане проти чла, із яким кожний із нас зіштовхується у житті. проте це вже інша пригода й інша історія.

Алло, привіт, марино, як справи? ти чому не була в школі? - алло, привіт! справи погано, бо я захворіла, страшенно болить горло, і температура! - ого, нічого собі, співчуваю, я, напевне, заважаю тобі.  - ні, мені вже краще, і це добре, що ти телефонуєш, бо я тут сумую. розкажи щось, як справи в школі?   - в школі без тебе погано! немає з ким поговорити, сиджу сама/сам(обирайте самі, на ваш розсуд) за партою. а в загалі вже готуємось до нового року. - ясно, нічого собі, я   теж хочу! але в мене немає ролі, так? - чому це? я випросила в учительки сценку для нас з тобою, там дуже цікаві слова, хотіла прийти до тебе, але думала, що тебе немає вдома.   -   приходь до мене, коли захочеш, потренуємось! - не проти, якщо я прийду через 2 години тебе провідати? - звісно! приходь, буду дуже рада!   - тоді чекай мене. нам бабуся передала смачне малинове варення, я принесу тобі!   - нічого собі, раз в житті куштувала справжнє є варення.  - тоді з*їси ще, бувай, чека й в гості, і не сумуй поки мене не буде!   - добре, бувай, чекаю тебе!