План лебединый скит уладзимир караткевич

1) Нашествие властелина Батыя на русскую землю.
2)Обкраденная земля Руси и тысячи пленников
3)Встреча хана и русского дервиша
4)Мудрые слова поэта Юсуфи
5)Рассуждения хана о народе
6)Желание старика пожертвовать собой во имя справедливости
7)Спорт хана и старика
8)Пленники и скит
9) Превращение в лебедей
10)Вера и любовь творят чудеса
11)Плачущий камень
12)Белая Русь

я.купала паказаў у творы цяжкі шлях беларускага сялянства ў пошуках страчанай бацькаўшчыны, зямлі і волі. галоўны герой драмы — сымон, старэйшы сын зяблікаў. гэта свабодалюбівы, непакорны, моцны духам чалавек. ён здольны абараніць сваю чалавечую годнасць, заступіцца за іншых. "свайго ў крыўду не папушчу, хоць бы там свет дагары нагамі перакуліўся", — гаворыць ён. зоська і незнаёмы параўноўваюць яго з вольнай птушкай, магутным арлом: "птушкаю-арлом быць бы табе і лётаць па паднябессі, як лётае вецер гэты вольны! ". вобраз сымона пададзены ў развіцці. спачатку ён, як і яго бацька, спадзяецца на справядлівасць суда і законаў. упэўнены ў сваёй праваце, ён, калі дваровыя людзі заворваюць пасевы, з сякераю ў руках бароніць сваю зямлю. як чалавек рашучы, настойлівы і ўпарты, сымон хоча дабіцца праўды ўласнымі сіламі. на бацькавай магіле ён дае клятву "жывым не сысці з гэтага месца, з гэтага разграбленага хай б'юць, рэжуць, катуюць". на прапанову маці скарыцца, пайсці да паніча на службу сымон рашуча адказвае: "пакарыцца? . гэта, мамачка, значыць: прадаць, утапіць сябе, цябе, нас усіх у няволю ім на векі вечныя — запрасіцца ў вечнае рабства, з якога выхаду ніколі не знойдзем ні мы, ні тыя, што пасля нас рабства ў спадчыну атрымаюць". прымірыцца з панічом для сымона — гэта здрадніцтва, адступніцтва. становіцца зразумелым, чаму герой так строга асуджае зосю, якая свядома пайшла на сувязь з панічом і аддала сябе на "загубу, на глум вечны". шлях да актыўнай і дзейснай барацьбы сымон адшукаў не адразу. пераканаўшыся ў марнасці намаганняў сваімі сіламі дабіцца справядлівасці, сымон пачынае задумвацца над сэнсам бацькавых слоў, што "трэба розумам ваяваць, а не тапаром". пад уплывам перажытага (смерці бацькі, страты зямлі і хаты, ганьбы зоські), а таксама агітацыі незнаёмага погляды галоўнага героя драмы на шляхі вызвалення з няволі мяняюцца: "i я розумам буду ваяваць і другіх вучыць да гэтае вайны. годзе крыўды, годзе няпраўды! " разам з незнаёмым ён ідзе "на вялікі сход! па бацькаўшчыну! " на гэтым сходзе, па словах незнаёмага, будзе вырашацца пытанне аб тым, як выгнаць з роднай зямлі страшнага смока-упыра, як далей змагацца за поўнае вызваленне

війна. просто слово. п'ять літер. але скільки асоціацій пробуджує в нас воно! біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими людьми, ненависть та

що таке війна? чому вона так впливає на людину? щоб розібратися в цьому питанні, я вирішив зазирнути до історії людства. колись війна була для первісних людей запорукою виживання, необхідністю. вони захищалися від хижих звірів, від нападів інших племен.

з часом люди збудували села та міста, захищаючись від хижаків. також навчилися розводити худобу та вирощувати хліб. начебто потреба у війні мала зникнути.

але, звільнившись від потреби воювати заради виживання, люди почали воювати заради слави та збагачення. імена великих завойовників збереглися донині в історії: олександр македонський, чінгісхан, тамерлан, наполеон. про великі війни складені перекази та легенди. а який хлопчина в дитинстві не грав у війну? не мріяв мчати з мечем на коні, грізним виглядом розлякуючи ворогів?

проте що несе війна мирному населенню? от скоро сімдесят років, як закінчилася велика вітчизняна війна. її відголоски дотепер відгукуються вибухами забутих у полях мін та снарядів. на досвіді воєнного покоління ми знаємо, що війна — це біль та страждання. зараз уявляється неможливим лежати в окопі в сорокаградусний мороз. або жити на чотириста грамів хліба в день. з чим можемо ми порівняти біль жінки, що отримала похоронку на чоловіка або сина? або біль дівчини, яка проводжала на війну хлопця, а дочекалася скаліченого інваліда?

зараз я спостерігаю за промінчиком сонця, що заходить. він теплий та лагідний. я знаю, що за заходом має бути схід. а яким він буде, чи теплим і лагідним, чи жорстоким та кривавим, залежить від нас. і народжується відчуття: не треба більше війни. ніколи. перреведеш на свой)