Какие клетки имеют звездчатую форму? а) железистые б) стрекательные в) пищеварительно-мускульные г) нервные

Молю́ски, або м'якуни́ (Mollusca) — тип первинноротих двобічно-симетричних целомічних тварин зі спіральним дробленням зиготи.

М'якуни — другий за чисельністю видів тип тварин після Членистоногих. Наразі відомо приблизно 130 тисяч сучасних видів молюсків[1][2], проте науковці припускають існування до 200 тисяч видів[1][3]. Крім того, відомо від 35[2] до 70[1] тисяч викопних видів м'якунів. Приблизно 80 % видів належать до класу Черевоногих. В Україні налічують орієнтовно 500–650 видів молюсків.

Здебільшого молюски є водяними тваринами, що мешкають у морських та прісних водоймах, меншість м'якунів наземні. Здебільшого молюски є вільноживучими організмами, проте деякі з них пристосувалися до паразитичного життя.

Молюски дуже різноманітні за розмірами, анатомічною будовою та поведінкою. Дорослі особини найменших видів (належать до черевоногих та двостулкових молюсків) сягають завдовжки лише 0,5 мм[4][5][6], тоді як найбільші — велетенські кальмари з класу Головоногих, зокрема Mesonychoteuthis hamiltoni, які можуть досягати 10 м у довжину та 495 кг ваги[7], є найбільшими безхребетними тваринами. Однак переважна більшість м'якунів має розміри в кілька сантиметрів[4].

Одна з характерних особливостей молюсків — мінералізована черепашка (мушля), форма та будова якої відрізняється у представників різних класів. У більшості сучасних головоногих мушля редукована. Характерним для молюсків є також особливий ротовий орган — радула. У двостулкових радула, як і вся голова, повністю редукована. Пересувається більшість молюсків за до ноги, яка в головоногих перетворилася на щупальця. Головоногі молюски, а саме кальмари, каракатиці та восьминоги, мають одну з найрозвиненіших нервових систем серед усіх безхребетних.

Життєві цикли молюсків також досить різноманітні. Наземні м'якуни та представники класу Головоногих розвиваються без проміжних стадій, інші ж мають різні личинкові форми.

Появу перших молюсків наразі датують початком кембрійського періоду палеозойської ери (приблизно 540 млн років тому). Класифікація, філогенетика та навіть монофілія молюсків як типу наразі остаточно не встановлені, проте найчастіше тип поділяють на 8 сучасних та 2 викопних класи.

Багато видів молюсків, переважно наземних та прісноводних, опинилися перед загрозою вимирання через діяльність людини та потребують охорони. Наразі 1032 сучасні види цієї групи вже відмічені як імовірно вимерлі[8], що становить більше половини всіх відомих сучасних вимирань видів.

Певні види молюсків є важливим джерелом харчування для людини, а також джерелом цінних матеріалів, зокрема перламутру, перлів, пурпуру та висону, з яких виготовляють коштовні прикраси та інші предмети розкошів. Водночас деякі м'якуни є сільськогосподарськими шкідниками, а деякі можуть безпосередньо загрожувати здоров'ю та життю людини.

У популярній культурі равлики є символом неквапливості, а велетенські головоногі надихали давніх мореплавців та сучасних авторів на розповіді про морських чудовиськ.

Вивчає молюсків наука малакологія.

Самым опасным грибом является бледная поганка. одного маленького грибочка достаточно, чтобы вся семья отравилась блюдом, в которое он попал. к счастью, поганка имеет характерные особенности и отличить ее от других грибов просто. длинная изящная ножка этого гриба имеет «юбочку» под шляпкой, а у основания ножка как бы вставлена в «стаканчик». в то время как сыроежка, с которой чаще всего путают поганку, имеет гладкую прямую ножку без подобных особенностей. поэтому прежде, чем срывать такой гриб, расчистите траву и листву у основания гриба и посмотрите, входит ножка в землю или растет «из стаканчика» и есть ли «юбочка». похож на бледную поганку ядовитый вонючий мухомор. он имеет бледно-желтую окраску и коническую шляпку. при разломе гриб издает неприятный запах, за что и получил свое название. это самый коварный из мухоморов и меньше всего похож на привычные нам яркие, красивые красные и зеленые мухоморы, которые также, как и их вонючий собрат, являются ядовитыми. волоконница патуйяра – еще один ядовитый гриб – проще всего в том случае, если вы набрели на целое семейство, где рядом произрастают разные по возрасту грибы. молодые волоконницы имеют конусообразные шляпки белесого цвета, но по мере роста шляпка распрямляется и меняет цвет. у взрослого гриба она становится желтой, а у старого гриба– красной. ножка всегда имеет тот же цвет, что и шляпка и сильно расширена книзу.